Lenka - Tomas Klus

Já budu tím, kdo se v posledních řadách brání hromadným shromážděním,

podrážděný vším tím hemžením.

Uražen, přesto toužím být uviděný

a tak svlékám duši aspoň do půl těla,

taky by jsi měla.

Jsem napůl pozér a všechno se mi dvojí,

stojím tu bez účasti, všechny svý části

drolím do slov, chycen v pasti.

Já dobře vím, že v sobě nic nezměním.

Mezi námi stěna tenká,

nadechni se, už jsi velká.

Lenka, Gavrilo Princip mýho intimního světa,

stačí jedna věta a přístav potopen.

Lenka, osobní likvidační četa, půlnoční silueta,

jak nejistá stává pod oknem,

když prší.

Jak melodie hrací skřínky

schovává vzpomínky, jež dobarvíme časem.

Co my dva zmůžem bez maminky,

dvě snivé děti s rozechvělým hlasem.

Lenka, náplast na bolení hlavy,

noční osvětlení Prahy,

vše skutečné, jak říká, stejně není věčné.

A když jí víno zbarví tváře,

říká ano bez faráře

a kusem celofánu zdobí k ránu svatobránu.

Svírá mý svědomí jak zbraně,

když moje třesoucí se dlaně

jí bloudí tělem k místům určení.

Ne není, ne není jiné vysvětlení.

Po ranním tlení noční korespondence Lence.

Jen se koukni, svět se mění,

ale my dva jak dotek bez chvění.

Я буду тим, хто буде протистояти масовим зібранням в останніх рядах,

роздратований усім роїнням.

Ображений, але я прагну, щоб мене бачили

і так я позбавляю свою душу хоча б половину тіла,

ви також повинні

Я наполовину позер і все подвійне,

Я стою тут без участі, всі мої частини

Я кришу слова, в пастці.

Я добре знаю, що нічого в собі не зміню.

Між нами тонка стіна,

вдихни, ти вже великий.

Льонька, Гаврило Принцип мого інтимного світу,

всього одне речення і порт затонув.

Льонька, особистий ліквідаційний взвод, опівнічний силует,

як непевна вона стає під вікном,

коли йде дощ.

Як звучить мелодія музичної скриньки

він приховує спогади, які ми розфарбовуємо з часом.

Що ж нам робити без мами,

двоє мрійливих дітей з тремтячим голосом.

Ленка, пластир від головного болю,

нічне освітлення Праги,

все справжнє, каже, ще не вічне.

І коли вино повертає їй обличчя,

каже так без священика

а шматок целофану прикрашає ранкові ворота вранці.

Він тримає мою совість, як зброю,

коли тремтять мої долоні

її тіло блукає до місця призначення.

Ні, ні, ніякого іншого пояснення.

Після ранкового розпаду нічного листування Ленця.

Тільки подивіться, світ змінюється,

але ми обидва торкаємося без тремтіння.