Zerschmettert in Stücke (Im Frieden der Nacht) - Thees Uhlmann

Wir kennen uns seit Jahren

Und doch nicht lang genug.

Sind vielleicht Typen und schlau,

Aber nicht reich und klug.

Wir geh’n durch den siebten

Bezirk nachts um halb vier,

Sitzen auf den Plastikteilen

Im Museumsquartier.

Der Hochstrahlbrunnen leuchtet

In den hellsten, buten Farben.

Wir zieh’n die T-Shirt Ärmel hoch,

Erzählen uns Geschichten unserer Namen.

Wie das wohl alles noch wird?

Geh’n wir weiter oder nach Haus?

Du sagst: Natürlich geh’n wir weiter.

Es geht sich eh alles aus.

Zerschmettert in Stücke

Im Frieden der Nacht.

Während ein Vogel über uns

Über uns lacht.

Mein letzter Wille: Idylle

Sagte Falco ein Mal.

Wien ist alles

Und der Kaiser ist nichts

Die Bustüren schließen sich

Und zischen wie müde Pferde.

Ich wär' so gern ein Schaf,

Ein Schaf in deiner Herde.

Doch es gibt es keinen Schäfer,

Der über uns wacht.

Zerschmettert in Stücke

Im Frieden der Nacht.

Gegenüber vom Fürstenhof

Sehn wir Busse starten.

Wir klettern über den Zaun

In den unteren Garten.

Ich sage leise zu dir

In meinem zerrissenen Hemd:

Das ist eine gute Stadt,

Die ihre Läden Stiefelkönig nennt.

Da steh’n noch Menschen in der Kneipe

Und da steh’n sie morgen wieder

Am Tresen singen: Alles wird gut.

Traurig ihre Lieder.

Warum machen wir das, was wir tun?

Warum tun wir das, was wir machen?

Wir sind Treibholz mit Flossen.

Und dann müssen wir beide lachen

Zerschmettert in Stücke

Im Frieden der Nacht.

Während ein Vogel über uns

Über uns lacht.

Mein letzter Wille: Idylle

Sagte Falco ein Mal.

Wien ist alles

Und der Kaiser ist nichts

Zerschmettert in Stücke

Im Frieden der Nacht.

Strahlt vom Flakturm

Über die Stadt

Wir kennen uns schon lange

Und ich schaue in dein Gesicht.

Wien ist alles

Und der Kaiser ist nichts.

Die Bustüren schließen sich

Und zischen wie müde Pferde.

Ich wär' so gern ein Schaf,

Ein Schaf in deiner Herde.

Doch es gibt es keinen Schäfer

Der über uns wacht.

Zerschmettert in Stücke

Im Frieden der Nacht.

Ми знаємо один одного багато років

І все ж недовго.

Чи, може, чуваки і розумні

Але не багатий і розумний.

Проходимо через сьому

Район о пів на третю ночі,

Сидячи на пластикових частинах

У Музейному кварталі.

Засвітиться фонтан високого струменя

У найяскравіших, бутніх кольорах.

Підтягуємо рукава футболки

Розкажіть нам історії про наші імена.

Як це все вийде?

Йдемо далі чи додому?

Ви кажете: Звичайно, ми продовжимо.

Все одно вийде.

Розбитий на шматки

У тиші ночі.

Поки над нами птах

Про нас сміється.

Моя остання воля: ідилія

— сказав одного разу Фалько.

Відень — це все

А імператор нічого

Двері автобуса зачиняються

І шичать, як стомлені коні.

Я хотів би бути вівцею

Вівця у вашій отарі.

Але нема пастуха,

хто наглядає за нами.

Розбитий на шматки

У тиші ночі.

Навпроти Фюрстенгофа

Подивимося, як почнуться автобуси.

Перелізаємо через паркан

У нижньому саду.

кажу тобі тихо

У моїй порваній сорочці:

Це гарне місто

Хто називає її магазини Королем чобіт.

У пабі ще є люди

А завтра вони знову

За прилавком співає: Все буде добре.

Їхні пісні сумні.

Чому ми робимо те, що робимо?

Чому ми робимо те, що робимо?

Ми коряги з плавниками.

І тоді ми обидва повинні сміятися

Розбитий на шматки

У тиші ночі.

Поки над нами птах

Про нас сміється.

Моя остання воля: ідилія

— сказав одного разу Фалько.

Відень — це все

А імператор нічого

Розбитий на шматки

У тиші ночі.

Випромінює з зенітної вежі

Над містом

Ми давно знайомі

І я дивлюсь у твоє обличчя.

Відень — це все

А імператор нічого.

Двері автобуса зачиняються

І шичать, як стомлені коні.

Я хотів би бути вівцею

Вівця у вашій отарі.

Але пастуха немає

хто наглядає за нами.

Розбитий на шматки

У тиші ночі.