A Distance There Is - Theatre Of Tragedy

Come in out of the rain thou sayest — but thou ne’er step’st aside;

And I am trapp’d —

A distance there is…

None, save me and the bodkin — pitter-patter on the roof:

Behold!

— 'tis not the rain;

thence me it has to be —

I will not drink thy vintage wine, my dear;

Thou hast heed’d that I am of innocence, yet thou let’st thy lass into peril —

Thou let’st me be parched;

My heart is of frailthy, my pale skin is hued damask.

When thou thy tears hast hidden, «Come back!», thou sayest —

There I soon am to be — but how am I to run when my bones, my heart

Thou hast me bereaft —

But run thou sayest;

I run —

And there and then I behold that a time will come when I again dead will be.

Thou tell’st me to leave without delay —

I leave with my bodkin and my tears in my hands;

Lo!

— the shadows, the sky descending;

So by a dint of smite I gait ere I run and melt together with dusk.

In my mind in which is this event,

But it seems as if naught is to change anyway?!

After all these years thou left’st me down in the emotional depths —

The sombre soaked velvet-drape is hung upon me,

Turning my feelings away from our so ignorant world:

All the beautiful moments shared, deliberately push’d aside —

…a distance there is…

Увійди з дощу, як ти кажеш, — але ти ніколи не відступиш;

І я захоплений —

Є відстань…

Жодного, врятуйте мене і бодкін — стукіт по даху:

ось!

— це не дощ;

звідси мені це повинно бути —

Я не питиму твого марочного вина, мій люба;

Ти звернув увагу, що я невинний, але ти пустив свою дівчину на небезпеку —

Ти даєш мені пересохнути;

Моє серце тендітне, моя бліда шкіра пофарбована в дамаський відтінок.

Коли ти ховаєш сльози: «Повернись!», ти кажеш —

Там я скоро буду — але як мені бігти, коли мої кості, моє серце

Ти залишив мене —

Але бігай, ти кажеш;

Я біжу -

І тут і тоді я бачу, що настане час, коли я знову стану мертвим.

Ти говориш мені невідкладно піти —

Я йду зі сльозами в руках;

Ло!

— тіні, небо спускається;

Тож, трішки удару, я ходжу, перш ніж побігаю, і тану разом із сутінками.

У моїй думці, що — це подія,

Але здається не змінювати нічого?!

Після всіх цих років ти залишив мене в емоційних глибинах —

Похмура просочена оксамитовою завісою повішена на мені,

Відвертаючи мої почуття від нашого такого неосвіченого світу:

Усі прекрасні моменти розділені, навмисно відсунуті в сторону —

...відстань є...