Give Us The Rope - The Protomen

Give us his hands!

Give us his feet!

Give us the doctor!

Give us the rope!

The car maneuvered slowly through the sea of people

Give us a grave!

Give us a shovel!

Give us a marker!

Give us the doctor!

Give us the rope!

Give us the doctor!

Give us the rope!

Light and his police escort slowly moved south through the streets of the city.

The commotion of the crowd finally faded in the distance.

With every man,

woman and child at the courthouse, the streets they traveled were empty and

deserted.

Knowing that the crowd would surely be following, they accelerated

rapidly towards the old train station.

Light’s only chance was to get out of

town

The station was oddly quiet.

Vacant.

In the distance, however, he could hear

the crowd advancing.

Following.

A crushing fear overcame his crippling apathy.

He quickly stepped from the platform to the waiting train.

It was completely

empty.

The doors shut and the engine hissed and pulled away from the station.

Light looked across the skyline to the tower he’d helped create.

His gaze climbed to the top and stopped at the giant screen.

Albert’s face was

screaming at the crowd.

Whipping them into a frenzy.

This was his city now

Light was gone

His name destroyed

His work stolen

His love murdered

But the city…

The city was alive

Дай нам його руки!

Дайте нам його ноги!

Дайте нам лікаря!

Дайте нам мотузку!

Автомобіль повільно маневрував крізь людне море

Дайте нам могилу!

Дайте нам лопату!

Дайте нам маркер!

Дайте нам лікаря!

Дайте нам мотузку!

Дайте нам лікаря!

Дайте нам мотузку!

Лайт і його поліцейський супровід повільно рухалися на південь вулицями міста.

Метушня натовпу нарешті згасла вдалині.

З кожним чоловіком,

жінка та дитина в будівлі суду, вулиці, якими вони їздили, були порожні та

пустельний.

Знаючи, що натовп неодмінно піде слідом, вони прискорилися

швидко до старого вокзалу.

Єдиний шанс Лайта — вийти

місто

На вокзалі було на диво тихо.

Вакантний.

Однак на відстані він чув

натовп просувається.

Після.

Нищівний страх переміг його каліку апатію.

Він швидко ступив з платформи до потяга, що чекав.

Це було повністю

порожній.

Двері зачинилися, двигун зашипів і поїхав геть від станції.

Лайт подивився через горизонт на вежу, яку він допоміг створити.

Його погляд піднявся на верх і зупинився на гігантському екрані.

Обличчя Альберта було

кричати на натовп.

Збиваючи їх до шаленства.

Тепер це було його місто

Світло зникло

Його ім'я знищено

Його роботу вкрали

Його кохання вбито

Але місто…

Місто було живим