The Plough - The Divine Comedy

I packed up my suitcase and left the old farm

I promised my papa, I’d come to no harm

And I went to the city where I was employed

In a firm of accountants as an office boy

I fetched and I carried, I watched and I learned

And slowly but surely I rose through the firm

But then I discovered my colleagues one day

Massaging the figures for personal gain

I said, «I'll not wallow in this house of shame»

I’ll plough my own furrow, I’ll go my own way

Gravely I listened to Reverend McBride

Down at the mission house each Friday night

Heaven’s salvation for those who know best

Hell and damnation for all of the rest

Try as I might, I could not understand

Why The Almighty’s all merciful hand

Should cast away those whose only mistake

Was never to know the Christian faith

The stars that we follow can lead us astray

I’ll plough my own furrow, I’ll go my own way

I fled from the capital’s bourgeois malaise

And trekked through the wilderness for fourteen days

'Til I found the guerrillas camped high in the hills

I asked Comrade Diaz, whom I should kill

I crept into town with a knife in my teeth

And entered the home of the Chief of Police

I stood at his bedside and raised up my blade

Then I looked to the crib where his little one lay

You murder tomorrow by killing today

I’ll plough my own furrow, I’ll go my own way

Я зібрав свою валізу і покинув стару ферму

Я пообіцяв своєму татові, що мені не заподіють шкоди

І я поїхав у місто, де працював

У фірмі бухгалтерів як конторський хлопчик

Приносив і ніс, дивився і навчився

І повільно, але впевнено я піднявся у фірмі

Але одного разу я відкрив своїх колег

Масаж фігур для особистої вигоди

Я сказав: «Я не буду валятися в цьому домі сороми»

Свою борозну виораю, своєю дорогою піду

Серйозно я слухав преподобного Макбрайда

Щоп’ятниці ввечері в будинку місії

Небесний порятунок для тих, хто знає найкраще

Пекло й прокляття для всіх решти

Як би я не намагався, я не міг зрозуміти

Чому всемилосердна рука Всевишнього

Треба відкинути тих, чия єдина помилка

Ніколи не знав християнської віри

Зірки, за якими ми йдемо, можуть збити нас зі шляху

Свою борозну виораю, своєю дорогою піду

Я втік від столичної буржуазної недуги

І мандрував пустелею чотирнадцять днів

«Поки я не знайшов партизанів, які отаборилися високо в пагорбах

Я запитав товариша Діаза, кого я маю вбити

Я прокрався до міста з ножем у зубах

І увійшов до дому начальника поліції

Я стояв біля його ліжка і підняв свій лезо

Тоді я подивився на ліжечко, де лежав його малюк

Ви вбиваєте завтра, вбиваючи сьогодні

Свою борозну виораю, своєю дорогою піду