Lucy - The Divine Comedy

I travelled among unknown men

In lands beyond the sea;

Nor, England, did I know 'til then

What love I bore to thee!

'Tis past, that melancholy dream —

Nor will I quit thy shore

A second time, for I still seem

To love thee more and more.

Among thy mountains did I feel

The joy of my desire,

And she I cherished turned her wheel

Beside an English fire.

By mornings showed, by nights concealed

The bowers where Lucy played;

And thine, too, is the last green field

That Lucy’s eye surveyed.

She dwelt among the untrodden ways

Beside the springs of Dove;

A maid whom there were none to praise

And very few to love.

A violet by a mossy stone,

Half hidden from the eye;

Fair as a star, when only one

Is shining in the sky.

She lived alone, and few could know

When Lucy ceased to be;

But she is in her grave, and oh!

The difference to me!

A slumber did my spirit seal;

I had no human fears.

She seemed a thing that could not feel

The touch of earthly years.

No motion has she now, no force;

She neither hears nor sees —

Rolled round in earth’s diurnal course

With rocks, and stones, and trees.

Я мандрував серед невідомих чоловіків

У землях за морем;

До того часу я не знав також Англії

Яку любов я до тебе приніс!

Це минуло, ця меланхолійна мрія —

Я також не покину твій берег

Вдруге, бо мені досі здається

Любити тебе все більше і більше.

Серед твоїх гір я почувався

Радість мого бажання,

І вона, яку я дорожив, повернула своє колесо

Біля англійського вогнища.

Вранці показані, ночі приховані

Беседки, де грала Люсі;

І твоє теж останнє зелене поле

Це око Люсі оглянуло.

Вона жила серед непроторених шляхів

Біля джерел Голуба;

Служниця, яку не було кого хвалити

І дуже мало, щоб полюбити.

Фіалка біля замшілого каменю,

Наполовину прихований від очей;

Чесна, як зірка, коли тільки одна

Світить на небі.

Вона жила сама, і мало хто міг знати

Коли Люсі перестала бути;

Але вона у свой могилі, і о!

Для мене різниця!

Сон запечатав мій дух;

Я не мав людських страхів.

Здавалося, що вона не може відчувати

Дотик земних років.

Тепер вона не рухається, немає сили;

Вона не чує і не бачить —

Обертався денним курсом Землі

Із камінням, і камінням, і деревами.