The Mad Fiddler - Têtes Raides

Not from the northern road

Not from the southern way

First his wild music flowed

Into the village that day

He suddenly was in the lane

The people came out to hear

He suddenly went, and in vain

Their hopes wished him to appear

His music strange did fret

Each heart to wish’t was free

It was not a melody, yet

It was not no melody

Somewhere far away

Somewhere far outside

Being forced to live, they

Felt this tune replied

Replied to that longing

All have in their breasts

The lost sense belonging

To forgotten quests

The happy wife now knew

That she had married ill

The glad fond lover grew

Weary of loving still

The maid and boy felt glad

That they had dreaming only

The lone hearts that were sad

Felt somewhere less lonely

In each soul woke the flower

Whose touch leaves earthless dust

The soul’s husband’s first hour

The thing completing us

The shadow that comes to bless

From kissed depths unexpressed

The luminous restlessness

That is better than rest

As he came, he went

They felt him but half-be

Then he was quietly blent

With silence and memory

Sleep left again their laughter

They tranced hope ceased to last

And but a small time after

They knew not he had passed

Yet when the sorrow of living

Because life is not willed

Comes back in dreams' hours, giving

A sense of life being chilled

Suddenly each remembers

It glows life a coming moon

On where their dream-life embers

The mad fiddler’s tune

Не з північної дороги

Не з південного шляху

Спочатку линула його шалена музика

Того дня в село

Він раптом опинився на смузі

Люди вийшли послухати

Він раптом пішов, і марно

Їхні надії бажали, щоб він з’явився

Його музика дивно хвилювала

Кожне небажане серце було вільним

Це ще не була мелодія

Це не була мелодія

Десь далеко

Десь далеко надворі

Будучи змушені жити, вони

Відчув, що ця мелодія відповіла

Відповів на цю тугу

Усі мають у своїх грудях

Втрачене почуття приналежності

До забутих квестів

Щаслива дружина тепер знала

Що вона хвора вийшла заміж

Радісний коханий виріс

Набридло любити

Покоївка і хлопець були раді

Щоб вони тільки мріяли

Самотні серця, які сумували

Почувався десь менш самотнім

У кожній душі розбудила квітка

Чий дотик залишає безземний прах

Перша година душі чоловіка

Річ, що доповнює нас

Тінь, яка приходить благословити

З поцілованих глибин невиражених

Світлий неспокій

Це краще, ніж відпочинок

Як прийшов, так і пішов

Вони відчували його, але наполовину

Тоді він тихенько придушився

З тишею і пам'яттю

Сон залишив знову їхній сміх

Вони перестали бути надіями

І лише через деякий час

Вони не знали, що він пройшов

Але коли горе жити

Тому що життя не бажане

Повертається в години мрії, даруючи

Відчуття охолодження життя

Раптом кожен згадує

Він осяює життя наближення місяця

Там, де горить їхнє життя мрії

Мелодія шаленого скрипача