Пароход - Татьяна Никитина, Сергей Никитин

Не тает ночь, и не проходит,

А на Оке, а над Окой

Кричит случайный пароходик —

Надрывный, жалостный такой.

Надрывный, жалостный такой.

Никак тоски не переборет,

Кричит в мерцающую тьму.

До слёз, до боли в переборках

Черно под звёздами ему.

Он знает, как они огромны

И как беспомощно мелки

Все пароходы, все паромы,

И пристани, и маяки.

Кричит!.. А в нём сидят студентки,

Старуха дремлет у дверей,

Храпят цыгане, чьи-то детки

Домой торопятся скорей.

И как планета многолюден,

Он прекращает ерунду

И тихо шлёпает в Голутвин,

Глотая вздохи на ходу.

Не тает ночь и не проходит,

А на Оке, а над Окой

Кричит случайный пароходик —

Надрывный, жалостный такой.

Не тане ніч,і не проходить,

А на Оке, а над Окою

Кричить випадковий пароплав.

Надривний, жалісливий такий.

Надривний, жалісливий такий.

Ніяк туги не переборе,

Кричить у мерехтливу пітьму.

До сльоз, до болю в переборках

Чорно під зірками йому.

Він знає, як вони величезні

І як безпорадно крейди

Усі пароплави, всі пороми,

І пристані, і маяки.

Кричить!.. А в ньому сидять студентки,

Стара дрімає біля дверей,

Хропуть цигани, чиїсь дітки

Додому квапляться швидше.

І як планета багатолюдна,

Він припиняє дурницю

І тихо плескає в Голутвин,

Ковтаючи зітхання на ходу.

Не тане ніч і не проходить,

А на Оке, а над Окою

Кричить випадковий пароплав.

Надривний, жалісливий такий.