Замок роз - Стыров, Styrov (ex. Sergey Mavrin)

Мир опустел осенним утром

И Он оставил свой дом.

Покоя нет, когда на сердце пусто

Безликим днём.

А Луна звала Его на север,

Звёзды в небе раскрывали веер сна

И пели паруса.

Но Ты одна ждала Его, не веря

Зимним сумеркам и вьюге за окном,

Всё ждала Его, грезила о Нём.

В твоих глазах увидит душу —

Они расскажут всё без слов

И в замке Роз родник души иссушит

Его неверие в Любовь.

И в замке Роз родник души иссушит

Его неверие.

Тебя забыв, менял Он маски

И серебро на золу.

Когда же грёз померкли краски

Он звал Тебя одну.

Мечтал найти Любовь в краях далёких,

Но живой воды в потоке мутном нет,

Лишь осадок лет.

Но, Ты по-прежнему ждала, не веря

Туманам белым и капели по весне.

Ты Его звала в яви и во сне.

Взгляни в глаза

Увидишь душу.

Світ спорожнів осіннім ранком

І Він залишив свій дім.

Спокою немає, коли на серці порожньо

Безликим днем.

А Місяць кликав Його на північ,

Зірки в небі розкривали віяло сну

І співали вітрила.

Але Ти одна чекала Його, не вірячи

Зимовим сутінкам і завірюзі за вікном,

Все чекала Його, мріяла про Нього.

У твоїх очах побачить душу—

Вони розкажуть все без слів

І в замку Троянд джерело душі висушить

Його невіра в Любов.

І в замку Троянд джерело душі висушить

Його зневіра.

Тебе забувши, міняв Він маски

І срібло на попелу.

Коли ж мрій померкли фарби

Він кликав Тебе одну.

Мріяв знайти Любов у краях далеких,

Але живої води в потокі каламутному немає,

Лише осад років.

Але, Ти як і раніше чекала, не вірячи

Туманам білим і капелі по весні.

Ти його кликала в яви і у сні.

Поглянь у очі

Побачиш душу.