Призраки - STED.D

Проклятый город в утробе оставленного богом чрева

Никто из тех мразей не верил в меня,

Но я знаю, что значит быть верным

К чёрту, что скажет их разум

Их разум летит угасающей искрой вдаль

Синий winston и тот свинский лай

Среди тех, кто не пробился в рай

Я смотрю в зеркало:"Кто это чёрт возьми?"

Разбей мою голову на куски

Убей моих бесов вместе со мной

И не трогай срисованный мной эскиз

Я пишу тёмной ночью свой новый стих

О черноте в душе

О череде лишений среди попыток разбить их стены

Люди не лгут — я не верю им

Родная, захочешь, убей меня

Люди словно привидения

Растворяются во времени

Что-то внутри меня тлеет,

Но вдруг в этой комнате выросли тени

Они расскажут, что любят тебя, но глаза их полны сожаления

Они легко похоронят, всё то, во что верил ты

Я писал ради них те слова, что спасали их

Прикрывая их чёртов тыл

Вот тот поглощающий чёрный дым

Всепоглощающий чёрный дым

И мне нужен тот чёртов трип

Ради которого я и построил нечёткий мир

Люди не лгут — я не верю им

Родная, захочешь, убей меня

Люди словно привидения

Растворяются во времени

Собираю, что растеряно

Мама, мы стали растениями

Люди словно привидения, все люди словно привидения

Люди не лгут — я не верю им

Родная, захочешь, убей меня

Люди словно привидения

Растворяются во времени

Собираю, что растеряно

Мама, мы стали растениями

Люди словно привидения, все люди словно привидения

Призраки в доме, я вижу их тень

Ступай по битым осколкам людей

Они исчезнут, чтобы ты бежал быстрее,

Но ты один в пустоте, в пустоте

Призраки в доме, я вижу их тень

Ступай по битым осколкам людей

Они исчезнут, чтобы ты бежал быстрее,

Но ты один в пустоте, в пустоте

Прокляте місто в утробі залишеного богом черева

Ніхто з тих мразей не вірив у мені,

Але я знаю, що значить бути вірним

До чорта, що скаже їхній розум

Їх розум розум летить згасаючою іскрою вдалину

Синій winston і той свинський гавкіт

Серед тих, хто не пробився в рай

Я дивлюся в дзеркало: "Хто це чорт візьми?"

Розбий мою голову на шматки

Вбий моїх бісів разом зі мною

І не чіпай змальований мною ескіз

Я пишу темної ночі свій новий вірш

Про чорноту в душі

Про чергу поневірянь серед спроб розбити їх стіни

Люди не брехають — я не вірю їм

Рідна, захочеш, убий мене

Люди немов привиди

Розчиняються в часу

Щось усередині мене тліє,

Але раптом в цій кімнаті виросли тіні

Вони розкажуть, що люблять тебе, але очі їхні повні жалю

Вони легко поховають все те, в що вірив ти

Я писав за них ті слова, що рятували їх

Прикриваючи їх чортів тил

Ось той поглинаючий чорний дим

Всепоглинаючий чорний дим

І мені потрібен той чортовий тріп

Заради якого я і збудував нечіткий світ

Люди не брехають — я не вірю їм

Рідна, захочеш, убий мене

Люди немов привиди

Розчиняються в часу

Збираю, що розгублено

Мамо, ми стали рослинами

Люди немов привиди, всі люди немов привиди

Люди не брехають — я не вірю їм

Рідна, захочеш, убий мене

Люди немов привиди

Розчиняються в часу

Збираю, що розгублено

Мамо, ми стали рослинами

Люди немов привиди, всі люди немов привиди

Примари в будинку, я бачу їх тінь

Іди по битих осколках людей

Вони зникнуть, щоб ти біг швидше,

Але ти один у порожнечі, у порожнечі

Примари в будинку, я бачу їх тінь

Іди по битих осколках людей

Вони зникнуть, щоб ти біг швидше,

Але ти один у порожнечі, у порожнечі