Кроме пустоты - STED.D, Illumate

Выхожу на стаю, проверяю гонор

В моей спине живого места нет от их уколов

Власть рушит судьбы людям, мне это знакомо

Я разлагаюсь в мире в золотых оковах

Вижу новый повод оставить дорогу

Новый день, как глоток Столичной, возвращает в норму

«Всё лишь портрет себя!»

— твердят люди с портретом бога

И я пишу, но та мазня напоминает омут

Разбегаясь, прыгаю прямо в руки к тем монстрам

Всё, что хотел сказать, оставил в попытках стать взрослым

Мне похуй на их hate — они меня лишь веселят

Никто не может ненавидеть сильнее себя!

Всё, что было прежде, станет ничем

Тот хаос внутри меня знает выход из всех вещей

Мы — всего лишь крохи пыли, сметённые в угол тьмы

Поверь, здесь нет ничего, кроме ёбаной пустоты

Я пытаюсь тебя любить, но не вижу в себе любви:

Я не чувствую ничего, кроме ёбаной пустоты

Пытаюсь проснуться трезвым, но что-то бьёт мне под дых:

Я не чувствую ничего, кроме ёбаной пустоты

Всё, что есть, превращаю в пепел, пусть ветер развеет дым:

Я не чувствую ничего, кроме ёбаной пустоты

Даже если ты умрешь, твоя смерть не изменит мир

Ведь в мире нет ничего, кроме ёбаной пустоты

Вымаливаешь в сумерках мудрости у Совы?

Но так бывает, что мир тускнет, дни пресны, как вкус воды

Горы проблем только растут, а гор хочется золотых

И мы бежим от одиночества в обществе наркоты

И кажется, ты – просто пленник зияющей пустоты

И мы – лишь крохи в древнем небе, сияющем от Звезды

Не верь, внутри мы сами звёзды: в нас плещется та же пыль!

А ты был в дрёме: мой куплет, словно действенный нашатырь

Я прожжённый в этом деле, прожжённее, чем Икар

Я прожжённый в этом деле, прожжённее Жанны Д’Арк

Когда-то себя посеяв, прошёл через жернова

Сейчас же настало время свой пожинать урожай

Знай, нет таких, кто не падали

Ты не один и не в вакууме

Чтоб победить, ищешь тактику

Но ты пойми: мир не враг тебе

Да, холоден и полон тьмы

Но в нём ещё горят костры

В нём – ты, а значит, в нём уже чуть меньше необъятной пустоты

У людей их чувства отправлены в карантин –

Я вновь ощущаю всё, кроме грёбаной пустоты

Пробуждаюсь от того, как рвёт душу любовный пыл:

Я вновь ощущаю всё, кроме грёбаной пустоты

Я танцую на углях и вдыхаю горячий дым:

Я вновь ощущаю всё, кроме грёбаной пустоты

Когда ты снова умрёшь, то проснёшься уже иным

Ведь Космос полон миров, кроме грёбаной пустоты

У людей их чувства отправлены в карантин –

Я вновь ощущаю всё, кроме грёбаной пустоты

Пробуждаюсь от того, как рвёт душу любовный пыл:

Я вновь ощущаю всё, кроме грёбаной пустоты

Я танцую на углях и вдыхаю горячий дым:

Я вновь ощущаю всё, кроме грёбаной пустоты

Когда ты снова умрёшь, то проснёшься уже иным

Ведь Космос полон миров, кроме грёбаной пустоты

Виходжу на зграю, перевіряю гонор

У моїй спині живого місця немає від їхніх уколів

Влада руйнує долі людям, мені це знайоме

Я розкладаюсь у світі в золотих кайданах

Бачу новий привід залишити дорогу

Новий день, як ковток Московської, повертає в норму

"Все лише портрет себе!"

- твердять люди з портретом бога

І я пишу, але та мазня нагадує вир

Розбігаючись, стрибаю прямо в руки до тих монстрів

Все, що хотів сказати, залишив у спробах стати дорослим

Мені похуй на їхньому hate - вони мене лише веселять

Ніхто не може ненавидіти сильніше за себе!

Все, що було раніше, стане нічим

Той хаос усередині мене знає вихід із усіх речей

Ми — лише крихітки пилу, зметені в кут темряви.

Повір, тут нічого немає, крім ебаной порожнечі

Я намагаюся тебе любити, але не бачу в собі кохання:

Я не відчуваю нічого, крім пустки

Намагаюся прокинутися тверезим, але щось б'є мені під дих:

Я не відчуваю нічого, крім пустки

Все, що є, перетворюю на попіл, нехай вітер розвіє дим:

Я не відчуваю нічого, крім пустки

Навіть якщо ти помреш, твоя смерть не змінить світ

Адже у світі немає нічого, окрім пустки.

Вималюєш у сутінках мудрості у Сови?

Але так буває, що світ тьмяніє, дні прісні, як смак води

Гори проблем тільки ростуть, а гор хочеться золотих

І ми біжимо від самотності у суспільстві наркоти

І здається, ти – просто бранець зяючої порожнечі

І ми лише крихітки в стародавньому небі, що сяє від Зірки.

Не вір, усередині ми самі зірки: у нас хлюпається той самий пил!

А ти був у дрімоті: мій куплет, немов дієвий нашатир

Я пропалений у цій справі, пропаленіший, ніж Ікар

Я пропалений у цій справі, пропаленіший Жанни Д’Арк

Колись посіявши, пройшов через жорна

Зараз же настав час пожинати свій врожай

Знай, немає таких, хто не падав

Ти не один і не у вакуумі

Щоб перемогти, шукаєш тактику

Але ти зрозумій: світ не ворог тобі

Так, холодний і сповнений темряви

Але в ньому ще горять багаття

У ньому - ти, а значить, у ньому вже трохи менше неосяжної порожнечі

У людей їхні почуття відправлені до карантину –

Я знову відчуваю все, крім грібаної порожнечі

Прокидаюся від того, як рве душу любовний запал:

Я знову відчуваю все, крім грібаної порожнечі

Я танцюю на вугіллі і вдихаю гарячий дим:

Я знову відчуваю все, крім грібаної порожнечі

Коли ти знову помреш, то прокинешся вже іншим

Адже Космос сповнений світів, окрім гребаної порожнечі

У людей їхні почуття відправлені до карантину –

Я знову відчуваю все, крім грібаної порожнечі

Прокидаюся від того, як рве душу любовний запал:

Я знову відчуваю все, крім грібаної порожнечі

Я танцюю на вугіллі і вдихаю гарячий дим:

Я знову відчуваю все, крім грібаної порожнечі

Коли ти знову помреш, то прокинешся вже іншим

Адже Космос сповнений світів, окрім гребаної порожнечі