Аквариум - STED.D

Ветер гонит в небе стаи, я смотрю в себя часами.

Мы могли бы быть тут кем угодно, но мы плачем, что никем не стали, да.

Забирай всё, что оставил, аквариум полон кипящей воды;

И в этой агонии мы расхлестались о толстые стены своей головы.

Это сложно, да, я знаю.

Проще быть унылой массой.

Всё, что прячу за гримасой — рассеянный свет в их хрусталиках глаза (о).

Отражение обманет (о), кто тот парень на экране (а)?

Я мерцаю сотней вспышек камер, до сих пор скрывая своё пламя.

Небо над облаками везде одинаково синее.

Страсть одинаково сильная, а одиночество невыносимое.

Мы плывём в этом городе пепла против течения и от бессилия.

Выбиваемся, чтоб соответствовать тем ярлыкам, что на нас закрепили.

Они сияют.

Я мог бы биться, но снова слиняю.

Мог бы убиться, но что-то заставит вновь отступиться у самого края.

Прыгаю выше себя, чтоб разбить свою голову, как Супер Марио;

Но детство растаяло вместе с приходом игры, где ты не побеждаешь.

Детка, мы тонем в одной воде.

Детка, прости, но так много дел.

Завтра мы снова в том городе, но стеклянные стены, и здесь.

И мы разбиваемся, мы разбиваемся, мы разбиваемся вместе!

Мы разбиваемся, мы разбиваемся, мы разбиваемся вместе!

Детка, мы тонем в одной воде.

Детка, прости, но так много дел.

Завтра мы снова в том городе, но стеклянные стены, и здесь.

И мы разбиваемся, мы разбиваемся, мы разбиваемся вместе!

Мы разбиваемся, мы разбиваемся, мы разбиваемся вместе!

Мы вновь одни, что осталось позади.

Снова воскрешу, моли своих Богов, чтоб не ушли.

В этой страшной пустоте нам не подобрать тех слов,

Что ключом от всех дверей нас избавят от людей и от оков

Что на нас вешают эти люди умершие;

Они видели мало,

Но всё, что мы видели, на наши плечи ложится погрешность.

Я улыбаюсь из вежливости, из доброжелательной честности;

Не перечу безумцам, желающим кануть в первой попавшейся Вечности.

Детка, мы тонем в одной воде.

Детка, прости, но так много дел.

Завтра мы снова в том городе, но стеклянные стены, и здесь.

И мы разбиваемся, мы разбиваемся, мы разбиваемся вместе!

Мы разбиваемся, мы разбиваемся, мы разбиваемся вместе!

Детка, мы тонем в одной воде.

Детка, прости, но так много дел.

Завтра мы снова в том городе, но стеклянные стены, и здесь.

И мы разбиваемся, мы разбиваемся, мы разбиваемся вместе!

Мы разбиваемся, мы разбиваемся, мы разбиваемся вместе!

Вітер жене в небі зграї, я дивлюся годинами.

Ми могли б бути тут будь-ким, але ми плачемо, що ніким не стали, так.

Забирай все, що залишив, акваріум сповнений окропу;

І в цій агонії ми розхлисталися об товсті стіни своєї голови.

Це складно, я знаю.

Простіше бути похмурою масою.

Все, що ховаю за гримасою - розсіяне світло в їх кришталиках ока.

Відображення обдурить (о) хто той хлопець на екрані (а)?

Я мерехчу сотнею спалахів камер, досі приховуючи своє полум'я.

Небо над хмарами скрізь однаково блакитне.

Пристрасть однаково сильна, а самотність нестерпна.

Ми пливемо в цьому місті попелу проти течії та від безсилля.

Вибиваємось, щоб відповідати тим ярликам, що на нас закріпили.

Вони сяють.

Я міг би битися, але знову злиняю.

Міг би убитися, але щось змусить знову відступити біля краю.

Стрибаю вище за себе, щоб розбити свою голову, як Супер Маріо;

Але дитинство розтануло разом із приходом гри, де ти не перемагаєш.

Дитино, ми тонемо в одній воді.

Дитинко, вибач, але так багато справ.

Завтра ми знов у тому місті, але скляні стіни, і тут.

І ми розбиваємось, ми розбиваємось, ми розбиваємось разом!

Ми розбиваємось, ми розбиваємось, ми розбиваємось разом!

Дитино, ми тонемо в одній воді.

Дитинко, вибач, але так багато справ.

Завтра ми знов у тому місті, але скляні стіни, і тут.

І ми розбиваємось, ми розбиваємось, ми розбиваємось разом!

Ми розбиваємось, ми розбиваємось, ми розбиваємось разом!

Ми знову одні, що лишилося позаду.

Знов воскрешу, благай своїх Богів, щоб не пішли.

У цій страшній порожнечі нам не підібрати тих слів,

Що ключем від усіх дверей нас позбавлять людей і кайданів.

Що на нас вішають ці люди, що померли;

Вони бачили мало,

Але все, що ми бачили, на наші плечі лягає похибка.

Я посміхаюся з ввічливості, доброзичливої ​​чесності;

Не сперечаюся безумцям, що бажають канути в першій вічності, що попалася.

Дитино, ми тонемо в одній воді.

Дитинко, вибач, але так багато справ.

Завтра ми знов у тому місті, але скляні стіни, і тут.

І ми розбиваємось, ми розбиваємось, ми розбиваємось разом!

Ми розбиваємось, ми розбиваємось, ми розбиваємось разом!

Дитино, ми тонемо в одній воді.

Дитинко, вибач, але так багато справ.

Завтра ми знов у тому місті, але скляні стіни, і тут.

І ми розбиваємось, ми розбиваємось, ми розбиваємось разом!

Ми розбиваємось, ми розбиваємось, ми розбиваємось разом!