Варадеро - ST1M

Припев:

Забери меня с этих с улиц

Я больше не хочу так жить

Забери меня с этих с улиц

Я так устал от зла и лжи

Автоответчик переполнен, так же как и почта

Сегодня облачно — это всё, что я знаю точно

В плеере Дакотины «Спички» который час подряд

И даже мысли о Кубе не особо бодрят

Я устремляю взгляд на юг, но вижу небоскрёбы,

А проездной в метро — это всё, на что я наскрёб бы И там, где раньше было небо, теперь асфальт

Кому-то Варадеро, кому-то Москва

Счастье так близко и так далеко

Либо маршировать по трупам, либо слыть дохляком

Жить тайком или дышать полной грудью — выбирай свой рай,

Но знай, что иногда даже пай-псы переходят на лай

Припев.

Я давно смотрю на мир не через призму розовых очков

И ощущенье, будто эту жизнь снимал Хичкок

Я и так в этих бетонных джунглях взаперти

Вам только осталось мне дышать запретить

Я без пяти минут деталь в огромной госмашине

И мою душу почти всю уже распотрошили

Нервы ни к чёрту, и план Б перечёркнут

Может, я и чокнутый, но это точно ни при чём тут

Вдыхаю городскую пыль, а слышу шум прибоя

Меня уносит то ли градус, то ли быстрый «Боинг»

Падать на осколки своих снов больней вдвойне

Я давно должен быть самым умным, если истина в вине

Припев.

В жизни как в музыке: то чёрные, то белые клавиши

Только тейк один, и если что не так — не исправишься

Кто-то ставится по-жесткому, кто-то ставит спектакли

Многогранность мира удивительна, не так ли?

Мне так лень быть частью серой толпы

И я за берега Кубы многое отдал бы Там на небе только и говорят, что о море

Я бы заключил пари, да боюсь проспорю

Среди людей слишком много людишек,

Но совесть то кричит, то шепчет, и то громче, то тише

И я пытаюсь в окнах серых хрущёвок найти свою судьбу

Больше нет сил терпеть этот сумбур

Припев.

Приспів:

Забери мене з цих вулиць

Я більше не хочу так жити

Забери мене з цих вулиць

Я так втомився від зла і брехні

Автовідповідач переповнений, так само як і пошта

Сьогодні хмарно — це все, що я знаю точно

У плеєрі Дакотини «Сірники» котра година поспіль

І навіть думки про Кубе не особливо бадьорять

Я спрямовую погляд на південь, але бачу хмарочоси,

А проїзний в метро — це все, на що я наскріб би І там, де раніше було небо, тепер асфальт

Комусь Варадеро, комусь Москва

Щастя так близько і так далеко

Або марширувати по | трупах, або славитися дохляком

Жити потай або дихати на повні груди - вибирай свій рай,

Але знай, що іноді навіть пай-пси переходять на гавкіт

Приспів.

Я давно дивлюся на світ не через призму рожевих окулярів

І відчуття, ніби це життя знімав Хічкок

Я і так в цих бетонних джунглях під замком

Вам тільки лишилося мені дихати заборонити

Я без п'яти хвилин деталь у величезній держмашині

І мою душу майже всю вже розтрощили

Нерви ні до чорта, і план Б перекреслять

Може, я і дуркований, але це точно ні при чому тут

Вдихаю міський пил, а чую шум прибою

Мене забирає то лі градус, то ли швидкий «Боїнг»

Падати на уламки своїх снів хворіших подвійно

Я давно має бути найрозумнішим, якщо істина у вині

Приспів.

У житті як у музиці: то чорні, то білі клавіші

Тільки тейк один, і якщо не так — не виправишся

Хтось ставиться жорстко, хтось ставить вистави

Багатогранність світу дивовижна, чи не так?

Мені так ліньки бути частиною сірого натовпу

І я за береги Куби багато віддав би Там на небі тільки і говорять, що про море

Я би уклав парі, так боюся проспорю

Серед людей дуже багато людей,

Але совість то кричить, то шепоче, і то голосніше, то тише

І я намагаюся у вікнах сірих хрущовок знайти свою долю

Більше немає сил терпіти цей сумбур

Приспів.