Фотоальбом - ST1M

На этих снимках вся наша жизнь

На этих снимках всё, чем мы дорожим

И если есть что-то важнее, скажи

Важнее памяти

Порой тянет немного погрустить по-доброму

И я беру фотоальбом, в котором вся жизнь собрана

Прошлое проносится вихрем перед глазами

Будто мне десять лет за минуту пересказали

Вот я во дворе гоняю мяч затемно

И к девяти надо быть дома обязательно

Мама зовёт меня с балкона на ужин

И я бегу на яркий свет знакомых окон по лужам

Крыши, заборы, вечно рваные штаны

Или мне кажется, или мир правда был тогда иным,

А вот я с мамой и отцом на море в девяностом

Они совсем не изменились, это я стал взрослым

И вроде времени порядком с тех пор утекло

И жизнь то клеилась, то разбивалась, как стекло,

Но среди этих пыльных снимков всё по-старому

Вот она какая, эта ностальгия, стало быть

Нет места родней родительского дома

И нет воспоминаний надёжней фотоальбома

Исколесив полмира, я всегда возвращаюсь назад,

А потом заново — отель, аэропорт, вокзал

Это мы на выпускном: Наташка, я и Лёха

Нам по шестнадцать, и я слышу беззаботный хохот

Видимо, стрелки врут, время летит куда быстрей

И дни проходят под девизом «Попробуй успей»

А здесь я с ней, и ни намека на разлуку

Она застенчиво держит меня за руку

Школьные книги упрятаны в самый дальний ящик

И я не возвращаюсь ночевать домой всё чаще

Нас раскидало по миру кого куда

Жизнь превратилась в нескончаемую вереницу дат,

Но среди этих пыльных снимков всё по-старому

Вот она какая, эта ностальгия, стало быть

На цих знімках все наше життя

На цих знімках все, чим ми цінуємо

І якщо є щось важливіше, скажи

Важливіше пам'яті

Іноді тягне трохи понуриться по-доброму

І я беру фотоальбом, в кому все життя зібране

Минуле проноситься вихором перед очима

Наче мені десять років за хвилину переказали

Ось я у дворі ганяю м'яч затемно

І до дев'яти треба бути вдома обов'язково

Мама кличе мене з балкона на вечерю

І я бігу на яскраве світло знайомих вікон по калюжах

Дахи, паркани, вічно рвані штани

Або мені здається, або світ правда був тоді іншим,

А ось я з мамою і батьком на морі в дев'яностом

Вони зовсім не змінилися, це я став дорослим

І начебто часу порядком з тих пір витекло

І життя то клеїлась, то розбивалась, як скло,

Але серед цих запорошених знімків все по-старому

Ось вона яка, ця ностальгія, отже

Немає місця рідні батьківського дому

І немає спогадів надійнішої фотоальбому

Сколесивши півсвіту, я завжди повертаюся назад,

А потім знову — готель, аеропорт, вокзал

Це ми на випускному: Наташка, я і Леха

Нам по шістнадцять, і я чую безтурботний регіт

Мабуть, стрілки брешуть, час летить куди швидше

І дні проходять під девізом «Спробуй встигни»

А тут я з ній, і ні натяку на розлуку

Вона сором'язливо тримає мене за руку

Шкільні книги заховані в найдальшу скриньку

І я не повертаюся ночувати додому все частіше

Нас розкидало по світу кого куди

Життя перетворилося на нескінченну низку дат,

Але серед цих запорошених знімків все по-старому

Ось вона яка, ця ностальгія, отже