Окна - ST1M

Мы от рождения до смерти – заложники своих мечт

Знаем, как жить другим, но себя не можем предостеречь

Ошибки учат, только почему-то учат не тому

И всё сильней давит несправедливой участи хомут

Дети спальных районов, где серый – любимый цвет

Не потому что сами выбрали, просто других тут нет

Некогда строить планы, жить бы хоть по-людски

Взять бы судьбу раскрасить, да выкинули эскиз

Средь бетонных коробок, в своих тонем пороках

Нам бы хоть каплю счастья, мы разве просим о многом?

Только бы в окнах свет не гас, то что разбили склеим

Этот район особенный, небо над ним яснее

И пусть счастливый билет вытянет далеко не каждый

Всем нам солнце заслоняет частокол многоэтажек

Но пройдя через все эти передряги и шторм

Важно остаться человеком, несмотря ни на что

Ты наша Надежда –

В окнах свет!

Ты не погаснешь?

Надеюсь нет!

Я словно мальчишка,

Столько лет

Смотрю в эти окна,

В эти окна.

Окна высоток маяком в темноте горят

И здесь всегда уместней вызвать;

не надеть наряд

Будни бесцельно конвоируют нас вплоть до титров

И каждый ощущает здесь всю эту боль тактильно

Как тут узлы эти распутать, что судьба вяжет?

Если ошибки правда учат – каждый шрам важен

Только вот жить когда, если всё это черновик?

Видимо найти ответы нам выпала честь самим

Улица – кому-то эшафот, кому-то постамент

Всё это видел сотни раз, как будто постарел

То на седьмое небо, то лицом в асфальт.

Качели.

Тут предают, этому даже не предав значения

Извлекать уроки или гробить свои шансы

Сам решай, какого выбора здесь стоило б держаться

Но пройдя через все эти передряги и шторм

Важно остаться человеком, несмотря ни на что

Ми від народження до смерті – заручники своїх мрій

Знаємо, як жити іншим, але себе не можемо застерегти

Помилки вчать, тільки чомусь вчать не тому

І все сильніше тисне несправедливій долі хомут

Діти спальних районів, де сірий – улюблений колір

Не тому, що самі вибрали, просто інших тут немає

Колись будувати плани, жити б хоч по-людськи

Взяти б долю розфарбувати, та викинули ескіз

Серед бетонних коробок, у своїх тонких пороках

Нам би хоч краплю щастя, ми хіба просимо багато про що?

Тільки б у вікнах світло не гасло, що розбили склеїмо

Цей район особливий, небо над ним ясніше

І нехай щасливий квиток витягне далеко не кожен

Усім нам сонце затуляє частокіл багатоповерхівок

Але пройшовши через всі ці колотнечі та шторм

Важливо залишитися людиною, незважаючи ні на що

Ти наша Надія –

У вікнах світло!

Ти не згаснеш?

Сподіваюся ні!

Я немов хлопчик,

Стільки років

Дивлюся у ці вікна,

У ці вікна.

Вікна висоток маяком у темряві горять

І тут завжди доречніше викликати;

не одягти вбрання

Будні безцільно конвоюють нас аж до титрів

І кожен відчуває тут увесь цей біль тактильно

Як тут ці вузли розплутати, що доля в'яже?

Якщо помилки правда вчать – кожен шрам важливий

Тільки от жити коли, якщо все це чернетка?

Мабуть, знайти відповіді нам випала честь самим

Вулиця – комусь ешафот, комусь постамент

Все це бачив сотні разів, ніби постарів

То на сьоме небо, то в асфальт.

Гойдалки.

Тут зраджують, цьому навіть не зрадивши значення

Здобувати уроки або гробити свої шанси

Сам вирішуй, якого вибору тут варто було б триматися

Але пройшовши через всі ці колотнечі та шторм

Важливо залишитися людиною, незважаючи ні на що