Коридоры - ST1M

Над моей улицей свинцовые тучи.

Уже не первое сквозное, но ошибки не учат.

И снова пыль в глаза по новостям, и снова дожди —

Всё так отчётливо и очевидно, словно в HD.

В бокале твоё не допитое — полусладкое красное,

Я хоть раз дал тебе повод мне не верить на слово?

От нас осталась только тишина в пустой квартире,

В кого нас эти ледяные будни превратили?

Люди за окнами по прежнему спешат куда-то.

Что понедельник, что суббота — разница лишь в датах.

А за кулисами моего сердца — пусто.

К собственному счастью путь осколками чужого услан.

Я устал летать, касаясь Земли.

Мир, придуманный нами вдруг оказался двулик.

Я не признаюсь… Да и ты, вряд ли скажешь мне, как я тебе дорог.

Мы заблудились в этих коридорах.

Наши с тобой миры стали параллельными.

И я, с передовой их войн списан по ранению.

Небо цепляется за крыши высоток.

Кино продолжится без нас, мы с тобой лишь эпизоды.

Сотовый недоступен и завтра всё-таки наступит!

А я застрял между землёй и небом на уступе!

И мне сейчас не важно — вверх или вниз,

Лишь бы не слышать этих бесконечных, ветхих реприз.

Играть по крупному — не значит, не замечать мелочей.

Запах твоих духов или брелок на связке ключей —

Всё, что напомнить о тебе может более или менее,

Хоть я и улыбаюсь, мне больно до онемения.

Утро сотрёт тебя из памяти CTRL + Delete,

И чувства вместе с прошлым удалит.

Я не признаюсь… Да и ты, вряд ли скажешь мне, как я тебе дорог.

Мы заблудились в этих коридорах.

Над моєю вулицею свинцеві хмари.

Вже не перше наскрізне, але помилки не вчать.

І знову пил у очі по новин, і знову дощі —

Все так виразно і очевидно, ніби в HD.

У келя твоє не допите — напівсолодке червоне,

Я хоч раз дав тобі привід мені не вірити на слово?

Від нас залишилася тільки тиша в порожній квартирі,

На кого нас ці крижані будні перетворили?

Люди за вікнами, як і раніше, поспішають кудись.

Що понеділок, що субота — різниця лише в датах.

А за кулісами мого серця — порожньо.

На власне щастя шлях осколками чужого усланий.

Я втомився літати, торкаючись Землі.

Світ, придуманий нами, раптом виявився дволик.

Я не признаюся… Так і ти, навряд чи скажеш мені, як я тебе дорогий.

Ми заблукали в цих коридорах.

Наші з тобою світи стали паралельними.

І я, з передової їхньої війни списаний за поранення.

Небо чіпляється за даху висоток.

Кіно продовжиться без нас, ми з тобою лише епізоди.

Стільниковий недоступний і завтра все-таки настане!

А я застряг між землею та небом на уступі!

І мені зараз не важливо — вгору чи вниз,

Аби не чути цих нескінченних, старих реприз.

Грати по великому - не означає, не помічати дрібниць.

Запах твоїх духів або брелок на зв'язці ключів

Все, що нагадати про тебе може більш-менш,

Хоч я і посміхаюся, мені боляче до онеміння.

Ранок зітре тебе з пам'яті CTRL + Delete,

І почуття разом з минулим видалить.

Я не признаюся… Так і ти, навряд чи скажеш мені, як я тебе дорогий.

Ми заблукали в цих коридорах.