Third Day of the Eclipse - Soulfallen

On that eve, the rain fell like knives

As clouds of dark condensed above her

Yet in bliss unaware, they loved without care

Not knowing this night would devour the other

By morn', she was drawn to silence

As ignorance now flamed inside her

A mind lost in these acts of violence

Within walls of cold white that surround her

Falling walls of cold night that now bound her…

So steal a line, recite a verse

From the poet’s play, but none could heal her from her curse

Like a helpless child, she was held at bay

For she wished to leave, but the world stood in her way

To her comfort, then came the rain

Playing a tune against her window

But in death unaware, her mind was not there

But halfway to a world she now craved to go…

In dreams awake, she prayed for release

If only this scarred heart could finally cease

Enough nightmares (for a lifetime) she had now seen…

And no hope is born from this eclipse

For the world will remain as cold as it is

Cold as it’s always been…

And I stole a line, but she could not hear

The voice of her love nor the end drawing near…

«Follow me»

Spake the crow

In tongues of old

And she followed him

And on the dawn of the third day

She left behind this world of grey

And even the rain froze to mourn as she slipped away…

«So fragile is our slumber

Awakened only by death’s cold gleam

For what are we but dreamers

On the sharp end of a broken dream…»

Напередодні дощ падав, як з ножів

Коли над нею згущувалися темні хмари

Але в блаженстві, не знаючи, вони любили без турботи

Не знаючи, що ця ніч пожере іншу

До ранку її привернуло до тиші

Оскільки невігластво зараз спалахнуло всередині неї

У цих актах насильства втрачений розум

У стінах холодного білого, які оточують її

Падаючі стіни холодної ночі, які тепер зв’язували її…

Тож вкради рядок, розкажи вірш

З гри поета, але ніхто не міг вилікувати її від прокляття

Як безпорадну дитину, її тримали в страху

Бо вона хотіла піти, але світ став на заваді

Для її втіхи потім пішов дощ

Грає мелодію проти її вікна

Але в несвідомій смерті її розуму не було

Але на півдорозі до світу, якого вона тепер жадала, піти…

У снах наяву вона молилася про звільнення

Якби тільки це поранене серце могло нарешті припинитися

Досить кошмарів (на все життя) вона тепер бачила…

І жодна надія не народжується з цього затемнення

Бо світ залишиться таким же холодним, яким він є

Холодно, як завжди…

І я вкрав рядок, але вона не чула

Голос її кохання, ані кінця, що наближається…

"Слідуй за мною"

Заговорила ворона

Старими мовами

І вона пішла за ним

А на зорі третього дня

Вона залишила цей сірий світ

І навіть дощ замерз, щоб оплакувати, коли вона вислизнула…

«Такий тендітний наш сон

Пробуджений лише холодним блиском смерті

Бо що ми, як не мрійники

На гострому кінці розбитої мрії…»