Spiritual Asphyxiation - Soijl

Abominable imagery floating above me

Visions of the dreadful never seen

My inner sanctum dies and grins in glee

I dearly refuse to follow maxims

therefore I’ve placed my body in isolation

Departed from all I’ve ever known

I cut the bond between nemesis and relation

A snowfall in this mental winterland

So hungry this blizzard must be

I cannot fathom that which covers me

A mental ledge on fire

A maze of barriers

Close to the outmost edge

stands my gallery of embarrassing characters

The stars are written in misery

as they so profoundly spell the word forlorn

They are my comfort and destiny

Pierced by reality my lifeline ripped and torn

My mental recluse and isolation

is whatever little hope that still remains

Spiritual fixed asphyxiation

A chokehold conjoined with inner chains

In my heart the summer has died

There will be no more vitality

I am the tundra, I am forever winter

I remember when there was a warmth

Mental meadows of mirth and innovation

but now my soul has shed it’s leaves

Utterly stripped of my dignity

left in spiritual asphyxiation

I slowly balance upon this ledge

as the dancing flames of devastation licks my soul

So close to falling, close to the edge

The perplexing sense of loosing self-control

As I go down into the unknown

there’s a multitude of characters I liberate

King and deceiver, thief and crone

they’re a part of me and what my psyche generate

Winter keeps calling, beckoning me

An ageless eternal, cold and dark December

Memories drying out from my corpus

Characters cling to death, yet still dares to remember

My vision’s fading with mind and time

In the end my body withers down and dies

A mental breakdown in polar clime

No more characters alive as I have lost all allies

The fire’s burning in every vein

as I write these memoirs in total desperation

Into remembrance, yet all in vain

as there’s no escape from spiritual asphyxiation

Наді мною ширяють огидні образи

Бачення жахливих, яких ніколи не бачили

Моє внутрішнє святилище вмирає й усміхається в радінні

Я категорично відмовляюся дотримуватись сентенцій

тому я помістив своє тіло в ізоляцію

Відійшов від усього, що я коли-небудь знав

Я розриваю зв’язок між ворогом і стосунками

Снігопад у цій душевній зимовій країні

Напевно, ця хуртовина голодна

Я не можу зрозуміти, що мене охоплює

Психічний виступ у вогні

Лабіринт бар’єрів

Близько до крайнього краю

стоїть моя галерея сором’язливих персонажів

Зірки написані в біді

оскільки вони так глибоко пишуть слово forlorn

Вони – моя втіха і доля

Пронизаний реальністю, моя рятувальна лінія розірвалася й розірвалася

Мій душевний відлюдник і ізоляція

це та маленька надія, яка ще залишилася

Духовна фіксована асфіксія

Захоплення, з’єднане з внутрішніми ланцюгами

У моєму серці літо померло

Життєвості більше не буде

Я тундра, я вічна зима

Пам’ятаю, коли було тепло

Душевні поля веселощів та інновацій

але тепер моя душа скинула листя

Повністю позбавлений мого гідності

залишився в духовній асфіксії

Я повільно балансую на цьому виступі

як танцювальне полум’я спустошення лиже мою душу

Так близько до падіння, близько до краю

Збентежене відчуття втрати самоконтролю

Як я спускаюся в невідоме

я звільняю багато персонажів

Король і обманщик, злодій і старуха

вони частина мені і те, що породжує моя психіка

Зима все кличе, манить мене

Нестаріючий вічний, холодний і темний грудень

Спогади висихають із мого корпусу

Персонажі чіпляються за смерть, але все ще наважуються пам’ятати

Моє бачення згасає з розумом і часом

Зрештою моє тіло в’яне й помирає

Психічний зрив у полярному кліматі

Немає більше живих персонажів, бо я втратив усіх союзників

Вогонь горить у кожній жилці

як я пишу ці мемуари в повному розпачі

На згадку, але все марно

оскільки від духовної асфіксії нікуди не втекти