On Antediluvian Shores - Soijl

Portrayals of her face

Feeble scents of her perfume

blended with putrefaction

and miasma.

Delight to me

I bleed affection for her

My kindred spirit and companion

Passion pure, rapture and dearth

If I could I would kiss her again

She dreams alone

on antediluvian shores

In the outmost reaches

of wisdom and time

In my mind, there is hope

that she shall rise up

from the ashes like a Phoenix

And that neither space nor death

will separate us anymore

Indistinct is her presence

Yet somehow, still there

In my dreams she whispers

of images, tangible and profound

We can but live this illusion

An ocean of dreams betwixt

Sentenced to solitude

but together, we still dwell

Despondently, my lifelong love

will dwell in aeons of dreams evermore

Let it be known that it is she that feeds my heartbeats

that now are slowing down

Oh, she dreams alone

on shores, antediluvian

In the reaches of wisdom and time

Yet in my mind, there is still hope

that she one day shall rise up like a Phoenix

And that neither space nor death

will separate us

For my heart is growing weaker by the minute

And this illusion cannot feed my desire forever

I have no tears left, as I now leave my body

And together we may wander these shores

Зображення її обличчя

Слабкі запахи її парфумів

змішується з гниттям

і міазми.

Радість мені

Я виливаю прихильність до неї

Мій споріднений дух і супутник

Пристрасть чиста, захоплення і нестача

Якби я міг, я б поцілував її ще раз

Вона мріє сама

на допотопних берегах

У крайніх межах

мудрості й часу

На мою думку, є надія

що вона встане

із попелу, як Фенікс

І це ні простір, ні смерть

більше розлучатиме нас

Невиразна її присутність

Але якось все ж таки є

У моїх снах вона шепоче

образів, відчутних і глибоких

Ми можемо лише жити цією ілюзією

Океан мрії між собою

Засуджений до самотності

але разом ми все ще живемо

Зневіра, моя любов на все життя

вічно перебуватиме в еонах мрій

Нехай буде відомо, що це вона живить моє серцебиття

які зараз сповільнюються

Ой, вона мріє одна

на берегах, допотопний

У досягненні мудрості та часу

Але, як на мене, надія все ще є

що вона одного дня повстане як Фенікс

І це ні простір, ні смерть

розлучить нас

Бо моє серце слабшає з кожною хвилиною

І ця ілюзія не може живити моє бажання вічно

У мене не залишилося сліз, бо я покину своє тіло

І разом ми можемо блукати цими берегами