Красная Шапочка - Сказки

Шарль Перро

Красная Шапочка

Жила-была в одной деревне маленькая девочка, такая хорошенькая, что лучше ее и на свете не было.

Мать любила ее без памяти, а бабушка еще больше.

Ко дню рождения подарила ей бабушка красную шапочку.

С тех пор девочка всюду

ходила в своей новой, нарядной красной шапочке.

Соседи так про нее и говорили:

— Вот Красная Шапочка идет!

Как-то раз испекла мама пирожок и сказала дочке:

— Сходи-ка ты, Красная Шапочка, к бабушке, снеси ей этот пирожок и горшочек

масла да узнай, здорова ли она.

Собралась Красная Шапочка и пошла к бабушке в другую деревню.

Идет она лесом, а навстречу ей — серый Волк.

Очень захотелось ему съесть

Красную Шапочку, да только он не посмел — где-то близко стучали топорами

дровосеки.

Облизнулся Волк и спрашивает девочку:

— Куда ты идешь, Красная Шапочка?

А Красная Шапочка еще не знала, как это опасно — останавливаться в лесу и разговаривать с волками.

Поздоровалась она с Волком и говорит:

— Иду к бабушке и несу ей вот этот пирожок и горшочек масла.

— А далеко ли живет твоя бабушка?

— спрашивает Волк.

— Довольно далеко, — отвечает Красная Шапочка.

— Вон в той деревне, за мельницей, в первом домике с краю.

— Ладно, — говорит Волк, — я тоже хочу проведать твою бабушку.

Я по этой дороге

пойду, а ты ступай по той.

Посмотрим, кто из нас раньше придет.

Сказал это Волк и побежал, что было духу по самой короткой дорожке.

А Красная Шапочка пошла по самой длинной дороге.

Шла она не торопясь,

по пути то и дело останавливалась, рвала цветы и собирала в букеты.

Не успела она еще и до мельницы дойти, а Волк уже прискакал к бабушкиному

домику и стучится в дверь: тук-тук!

— Кто там?

— спрашивает бабушка.

— Это я, внучка ваша, Красная Шапочка, — отвечает Волк тоненьким голоском.

— Я к вам в гости пришла, пирожок принесла и горшочек масла.

А бабушка была в это время больна и лежала в постели.

Она подумала,

что это и в самом деле Красная Шапочка, и крикнула:

— Дерни за веревочку, дитя мое, дверь и откроется!

Волк дернул за веревочку — дверь и открылась.

Бросился Волк на бабушку и разом проглотил ее.

Он был очень голоден,

потому что три дня ничего не ел.

Потом закрыл дверь, улегся на бабушкину постель и стал поджидать Красную

Шапочку.

Скоро она пришла и постучалась: тук-тук!

— Кто там?

— спрашивает Волк.

А голос у него грубый, хриплый.

Красная Шапочка испугалась было, но потом подумала, что бабушка охрипла от простуды и оттого у нее такой голос.

— Это я, внучка ваша, — говорит Красная Шапочка.

— Принесла вам пирожок и горшочек масла.

Волк откашлялся и сказал потоньше:

— Дерни за веревочку, дитя мое, дверь и откроется.

Красная Шапочка дернула за веревочку — дверь и открылась.

Вошла девочка в домик, а Волк спрятался под одеяло и говорит:

— Положи-ка, внучка, пирожок на стол, горшочек на полку поставь,

а сама приляг рядом со мной.

Ты верно очень устала.

Красная Шапочка прилегла рядом с волком и спрашивает:

— Бабушка, почему у вас такие большие руки?

— Это чтобы покрепче обнять тебя, дитя мое.

— Бабушка, почему у вас такие большие глаза?

— Чтобы лучше видеть, дитя мое.

— Бабушка, почему у вас такие большие зубы?

— А это чтоб скорее съесть тебя, дитя мое!

Не успела Красная Шапочка и охнуть, как злой Волк бросился на нее и проглотил с башмачками и красной шапочкой.

Но, по счастью, в это самое время проходили мимо домика дровосеки с топорами на плечах.

Услышали они шум, вбежали в домик и убили Волка.

А потом распороли ему брюхо,

и оттуда вышла Красная Шапочка, а за ней и бабушка — обе целые и невредимые.

Шарль Перо

Червона Шапочка

Жила-була в одному селі маленька дівчинка, така гарненька, що краще за неї і на світі не було.

Мати любила її без пам'яті, а бабуся ще більше.

До дня народження подарувала їй бабуся червону шапочку.

З того часу дівчинка всюди

ходила у своїй новій, ошатній червоній шапочці.

Сусіди так про неї і говорили:

— Ось Червона Шапочка йде!

Якось спекла мама пиріжок і сказала доньці:

— Сходи-но ти, Червона Шапочка, до бабусі, знеси їй цей пиріжок і горщик

масла так узнай, здорова чи вона.

Зібралася Червона Шапочка і пішла до бабусі в інше село.

Іде вона лісом, а назустріч їй — сірий Вовк.

Дуже захотілося йому з'їсти

Червону Шапочку, та тільки він не посмів десь близько стукали сокирами

дроворуби.

Облизнувся Вовк і питає дівчинку:

— Куди ти йдеш, Червона Шапочка?

А Червона Шапочка ще не знала, як це небезпечно зупинятися в лісі і розмовляти з вовками.

Привіталася вона з Вовком і говорить:

— Іду до бабусі і несу їй ось цей пиріжок і горщик олії.

— А далеко чи живе твоя бабуся?

— питає Вовк.

— Досить далеко,— відповідає Червона Шапочка.

— Он у тому селі, за млином, у першому будиночку з краю.

— Гаразд,— каже Вовк,— я теж хочу відвідати твою бабусю.

Я по цій дорозі

піду, а ти ступай по тій.

Подивимося, хто з нас раніше прийде.

Сказав це Вовк і побіг, що було духу по найкоротшій доріжці.

А Червона Шапочка пішла найдовшою дорогою.

Ішла вона не поспішаючи,

по шляху те і справа зупинялася, рвала квіти і збирала в букети.

Не встигла вона ще й до млина дійти, а Вовк уже прискакав до бабусиного

будиночка і стукає в двері: тук-тук!

- Хто там?

— питає бабуся.

— Це я, внучка ваша, Червона Шапочка,— відповідає Вовк тоненьким голоском.

— Я до вас у гості прийшла, пиріжок принесла і горщик олії.

А бабуся була в цей час хвора і лежала в ліжку.

Вона подумала,

що це і насправді Червона Шапочка, і крикнула:

— Дерни за мотузку, дитино моя, двері і відчиняться!

Вовк смикнув за мотузку — двері і відчинилися.

Кинувся Вовк на бабусю і разом проковтнув її.

Він був дуже голодний,

бо три дні нічого не їв.

Потім зачинив двері, ліг на бабусину ліжко і почав чекати Червону.

Шапочку.

Скоро вона прийшла і постукала: тук-тук!

- Хто там?

— питає Вовк.

А голос у нього грубий, хрипкий.

Червона Шапочка злякалася було, але потім подумала, що бабуся охрипла від застуди і тому такий голос.

— Це я, внучка ваша,— каже Червона Шапочка.

— Принесла вам пиріжок та горщик олії.

Вовк відкашлявся і сказав тонше:

— Дерни за мотузку, дитино моє, двері і відчиняться.

Червона Шапочка смикнула за мотузку — двері й відчинилися.

Увійшла дівчинка в хатку, а Вовк сховався під ковдру і каже:

— Поклади-но, внучка, пиріжок на стіл, горщик на полицю постав,

а сама приляг поруч зі мною.

Ти дуже втомилася.

Червона Шапочка прилягла поруч із вовком і питає:

— Бабуся, чому у вас такі великі руки?

— Це щоб міцніше обійняти тебе, дитино моя.

— Бабуся, чому у вас такі великі очі?

— Щоб краще бачити, дитино моя.

— Бабуся, чому у вас такі великі зуби?

— А це щоб швидше з'їсти тебе, дитино моя!

Не встигла Червона Шапочка і охнути, як злий Вовк кинувся на неї і проковтнув з черевичками і червоною шапочкою.

Але, на щастя, в цей час проходили повз будиночок дроворуби з сокирами на плечах.

Почули вони шум, вбігли в будинок і вбили Вовка.

А потім розпороли йому черево,

і звідти вийшла Червона Шапочка, а за неї і бабуся — обидві цілі та неушкоджені.