Gallows Hill - Sadistik

Dirty devil filthy shameful strangling the angels

Shoulders cold as Poconos with strokes of paint upon my facial

Taste the Krocodil imposter prophets often kill for profits too

Plastic bastard prostitute can’t patch em with epoxy glue

Darker hues crocodile audiences chopped in two

‘Pac influenced zombie-walking open casket plot for you

He pitifully depicts defunct epiphanies again awash

Picasso blue from mollycoddled ocean bottom water views

Pulling pistols on Episcopaleans with scaly lips

Sewing stitches on my wrists & face again Frankenstein

Poking sixes on my own creations skin Pygmalion

Been 86ed since '86, tell me what’s my name again?

If you float then you’re a witch

If you drown you’re one of us

If you don’t know which is which

Then you’re probably one of em

Maybe I’m crazy but lately the days still seem hazy

I’m stuck in a maze where there’s nothing amazing

I’m fading away to a place that I hate but I made it

I’ll stay til I’m grey & deface it

I’m facing the grain complaining but taking the blame

Tracing the stains in the fray while they savor the pain

If the clouds take my tears then I’m making it rain

Fall on me now while you follow me down

Like the autumn I watched til its rotten and brown

Will you hollow me out til the solemn is gone

And I walk on my own to the bottom I found

With a bottle the doubt that I swallow like sandpaper

Tulips are lackluster, bruises are lavender

After the atmosphere loses its beauty

I’ll kiss all your fingers you use them like calipers

So let it be known all my energy’s yours

Hope you think of my face when the entropy forms

All my enemies dead to us now, while the effigies burn

For the few that my effort is for

In my exodus evident people lack elegance

Hiding your excellence deep in my nebulas

We are inanimate objects just animals walking

In sync until we reach the precipice

Брудний диявол, ганебно душить ангелів

Холодні, як Поконос, плечі з мазками фарби на моєму обличчі

Скуштуйте крокодилів, пророки-самозванці також часто вбивають заради прибутку

Пластикова проститутка не може залатати їх епоксидним клеєм

Темніші відтінки крокодилової аудиторії розділили на дві частини

«Пак вплинув на те, що зомбі гуляють, відкриту скриньку для вас

Він жалісно зображує неіснуючі прозріння, знову наповнені водою

Пікассо блакитний із видами на морське дно океану

Витягування пістолетів на єпископалів із лускатими губами

Знову нашиваю шви на моїх зап’ястях і обличчі Франкенштейн

Пробиваю шістки на скіні Пігмаліона, створеного мною

Мені 86 років з 86 року, скажи мені, як мене звати?

Якщо ти пливеш, то ти відьма

Якщо ти потонеш, ти один із нас

Якщо ви не знаєте, що яке

Тоді ви, ймовірно, один із них

Можливо, я божевільний, але останнім часом дні все ще здаються туманними

Я застряг у лабіринті, де немає нічого дивовижного

Я зникаю в місце, яке ненавиджу, але я встиг

Я залишуся, поки не посивію, і зіпсую це

Я стикаюся з зерном, який скаржиться, але беру на себе провину

Відстежуйте плями в сутичці, поки вони смакують біль

Якщо хмари забирають мої сльози, то я роблю дощ

Падайте на мене зараз, поки ви йдете за мною вниз

Як осінь, я спостерігав, поки вона не стане гнилою та коричневою

Невже ви мене випустіть, поки урочистість не пройде

І я самостійно йду до дна, яке знайшов

З пляшкою сумнів, що я ковтаю, як наждачний папір

Тюльпани тьмяні, синці лавандові

Після того як атмосфера втрачає свою красу

Я поцілую всі твої пальці, ти використовуєш їх, як супорт

Тож нехай буде відомо, що вся моя енергія належить тобі

Сподіваюся, ви думаєте про моє обличчя, коли формується ентропія

Усі мої вороги мертві для нас зараз, а опудало горить

Для тих небагатьох, для яких я намагаюся

У мому виході людям, очевидно, не вистачає елегантності

Приховуючи свою досконалість глибоко в моїх туманностях

Ми — неживі об’єкти, просто гуляючі тварини

Синхронно, поки ми не досягнемо урвища