Canary in a Mine - Sadistik

Death’s a sad bone;

bruised, you’d say

And yet she waits for me, year after year

To so delicately undo an old wound

To empty my breath from its bad prison

The phone off the hook

And the love, whatever it was, an infection

Like a canary in a mine

If I start singing death I hope you’re carrying a 9

8 years deep said I’d marry her in 9

Kings Queen blowing cloud rings staring at the sky

Sub-Zero temperatures still tearing out my spine

Stars above us hover in a paramount design

This is cinema, my piss and vinegar makes living difficult

We kiss the stitches shut until it parallels the mind yeah

Constellations look like pointillism poignant pen places poison in em

Dropping gems like an oyster center

Got a koi fish in him swimming where the noise is hidden

Now I can’t avoid the venom, love-torn from the Joy Division

Increase the dosage til peaks that I reach are closer

And heavens still seem below us this medicine eats its own

My memories each alone, vermillion dreams recurring

I’m sketching it with a rose, you left it beneath my bones yeah

My speech is blurring it’s reoccurring I need to learn

To play my part, We’re made of carbon that means if it breathes it burns

Seasons turn to frost-bitten August went into freezing first

Beast of burden walks in a tarpit until he sinks in dirt, awkward

I’m dancing with two left feet to a eulogy

One day I hope my passion turns my ashes into jewelry

Ruining all I touch, the blood-covered the jubilee

Maneuvered through the cruelty, beautiful’s what you grew to be

Death is there, but she said the world’s gonna die

You know the world, the Earth, it’s gonna be over

But I said well I never lied to you

Death isn’t a question I’m taking it like a lesson

I etched into in my skeleton in case I forget the message

A vestige of bad intentions, No Heaven won’t make it better

Those devils don’t take a breather, they stay and assess wreckage

With that Hara-Kiri nearing I’m peering across the ocean

My periodic devotions grow teary-eyed from the poems

So weary I’ve been unfocused I’m hearing cries from my close ones

A myriad of emotions I’m mirror-like in my opus

Let the breath get in I’m present more precious than any gem is

Sentimental mental’s heavy no respite from leaded headaches

Here they come, nobody hears me I’m clear you see through the charades

Never let go of the echoes but savor the time I’m blessed with

Even then I have nothing against life

I know well the grass blades you mention

The furniture you have placed under the sun

But suicides have a special language

Like carpenters they want to know which tools

They never ask why build

That, all by itself, becomes a passion

Смерть — сумна кістка;

в синцях, скажете ви

І все ж вона чекає на мене рік за роком

Щоб так делікатно лікувати стару рану

Щоб вивільнити мій подих із поганої в’язниці

Телефон знятий

І любов, яка б вона не була, інфекція

Як канарейка в шахті

Якщо я почну співати смерть, сподіваюся, у вас 9

8 років сказав, що одружуся з нею 9

Kings Queen роздуває кільця хмар, дивлячись на небо

Мій хребет досі розриває мінусова температура

Зірки над нами витають у головному дизайні

Це кіно, моя моча та оцет ускладнюють життя

Ми закриваємо шви, доки це не буде паралельно розуму, так

Сузір’я виглядають так, як пуантилізм, гостра ручка поміщає в них отруту

Скидання дорогоцінних каменів, як центр устриць

У нього риба коі, яка плаває там, де прихований шум

Тепер я не можу уникнути отрути, вирваної любов’ю з Joy Division

Збільшуйте дозу, поки піки, яких я досягаю, не будуть ближчими

І небеса все ще здаються під нами, це ліки їсть самі

Мої спогади поодинці, багатоварінні сни повторюються

Я малюю це за трояндою, ти залишив під моїми кістками, так

Моя мова розмивається, повторюється, мені потрібно навчитися

Щоб зіграти мою роль, ми зроблені з вуглецю, а це означає, що якщо він дихає, він горить

Пори року перетворюються на морозний серпень першим заморозився

Вяжовий звір ходить у таршті, поки не потоне в бруді, незручно

Я танцюю двома лівими ногами під панегірик

Одного дня я сподіваюся, що моя пристрасть перетворить мій прах на коштовності

Зруйнувавши все, до чого я торкнувся, кров залила ювілей

Пройшовши через жорстокість, ви стали красивими

Смерть є, але вона сказала, що світ помре

Ви знаєте, що світ, Земля, це закінчиться

Але я добре сказав, що ніколи не брехав вам

Смерть – це не питання, яке я сприймаю як урок

Я вирізав свій скелет на випадок як забуду повідомлення

Залишок поганих намірів. Ні, Небеса не покращать

Ці дияволи не дають передихнути, вони залишаються й оцінюють уламки

З наближенням Хара-Кірі я дивлюся за океан

Від віршів мої періодичні присвяти сльозяться

Я настільки втомлений, що не зосереджений, що чую крики своїх близьких

Безліч емоцій, які я дзеркальний у своєму опусі

Дозвольте подиху вдихнути, я присутній дорожчий за будь-який дорогоцінний камінь

Сентиментальний психічний важкий не відпочинок від свинцевого головного болю

Ось вони приходять, мене ніхто не чує, я зрозумів, що ти бачиш крізь шаради

Ніколи не відпускайте відлуння, але насолоджуйтесь часом, на який мені пощастило

Навіть тоді я не маю нічого проти життя

Я добре знаю травинки, про які ви згадуєте

Меблі, які ви поставили під сонце

Але самогубства мають особливу мову

Як і столярі, вони хочуть знати, які інструменти

Вони ніколи не запитують, навіщо будувати

Це вже само по собі стає пристрастю