James Larkin - Ronnie Drew

In Dublin City in nineteen thirteen

The boss was rich and the poor were slaves

The women working and children starving

Then on came Larkin like a mighty wave

The workers cringed when the boss man thundered

Seventy hours was his weekly chore

He asked for little and less was granted

Lest given little then he’d ask for more

In the month of August the boss man told us

No union man for him could work

We stood by Larkin and told the boss man

We’d fight or die, but we wouldn’t shirk

Eight months we fought and eight months we starved

We stood by Larkin through thick and thin

But foodless homes and the crying of children

It broke our hearts, we just couldn’t win

Then Larkin left us, we seemed defeated

The night was black for the working man

But on came Connolly with new hope and counsel

His motto was that we’d rise again

In nineteen sixteen in Dublin City

The English soldiers they burnt our town

The shelled our buildings and shot our leaders

The Harp was buried 'neath the bloody crown

They shot McDermott and Pearse and Plunkett

They shot McDonagh and Clarke the brave

From bleak Kilmainham they took Ceannt’s body

To Arbour Hill and a quicklime grave

But last of all of the seven heroes

I sing the praise of James Connolly

The voice of justice, the voice of freedom

He gave his life, that man might be free

У Дубліні в 1913 році

Господар був багатим, а бідні були рабами

Працюють жінки і голодують діти

Потім налетів Ларкін, як могутня хвиля

Робітники здригнулися, коли прогримів начальник

Сімдесят годин були його щотижневою справою

Він просив мало, і менше отримували

Щоб не дати йому мало, тоді він попросив більше

У серпні місяці нам сказав начальник

Жоден член профспілки на нього не міг працювати

Ми підтримали Ларкіна й розповіли начальнику

Ми б бились або загинули, але не ухилялися б

Вісім місяців ми воювали і вісім місяців голодували

Ми стояли поруч із Ларкіна крізь все

Але будинки без їжі та плач дітей

Це розбило наші серця, ми просто не змогли перемогти

Тоді Ларкін покинув нас, ми здавалися переможеними

Ніч була чорна для робітника

Але Конноллі прийшов із новою надією та порадою

Його девізом було те, що ми знову піднімемося

У 19 шістнадцятому в Дубліні

Англійські солдати спалили наше місто

Обстрілювали наші будівлі і розстрілювали наших лідерів

Арфа була похована «під кривавою короною».

Вони застрелили Макдермотта, Пірса і Планкетта

Вони застрелили МакДона і Кларка сміливого

З похмурого Кілмейнхема вони забрали тіло Сеннта

До Арбор-Хілл і негашеної могили

Але останній із семи героїв

Я прославляю Джеймса Конноллі

Голос справедливості, голос свободи

Він віддав своє життя, ця людина може бути вільна