Le Rendez-Vous - Édith Piaf, Robert Chauvigny

Ils étaient trois au rendez-vous

Qui se regardaient les yeux fous

Ils étaient trois au coin de la rue

Mais l’un n'était pas attendu

Ils étaient trois qui savaient bien

Que l’un d’eux tenait dans sa main

De quoi faire d’un ciel de mai

Un ciel de deuil à tout jamais

Un de trop…

En ce court moment

Où un nouveau roman

D’un autre prend la place

Un de trop…

Qu’un seul bras étendu

Peut laisser étendu

Parmi les gens qui passent

Ils étaient trois au rendez-vous

Qui se regardaient les yeux fous

Ils étaient trois qui savaient bien

Que tout tenait dans une main

«Comme je l’aimais…

Comme elle m’aimait…

Que de belles heures…»

Songeait celui qui venait du passé

«Comme je l’aime…

Et comme elle m’aime…

Cela vaut bien qu’on meure…»

Songeait celui qui l’avait remplacé

Mais elle… Mais elle…

A quoi songeait-elle?

En cet instant où tout peut s’effacer…

Ils étaient trois au rendez-vous

Qui se regardaient les yeux fous

Ils étaient trois au coin de la rue

Mais l’un n'était pas attendu

Et celui-là savait très bien

Que le passé n’y pouvait rien

Que l’avenir est le plus fort

Plus fort que tout et que la mort

Et soudain… le bras s’est baissé

Qui pouvait arrêter

Un amour près de naître

Le bonheur peut encore danser

Et cette vie chanter

Qui pouvait ne plus être…

Ils étaient deux au rendez-vous

Qui s’en allaient heureux et fous

Vers leur soleil sans voir celui

Qui revenait seul dans sa nuit…

На зустрічі їх було троє

Які дивилися один на одного дикими очима

Їх було троє за рогом

Але одного не очікували

Їх було троє, які добре знали

Що один із них тримав у руці

Що робити з травневим небом

Небо скорботи навіки

Одного забагато...

За цей короткий час

де новий роман

Місце займає інший

Одного забагато...

Тільки одна витягнута рука

Можна залишити продовженим

Серед людей, які проходять

На зустрічі їх було троє

Які дивилися один на одного дикими очима

Їх було троє, які добре знали

Все тримається в одній руці

«Як мені це сподобалось...

Як вона мене любила...

Які гарні години…”

Подумав той, хто прийшов із минулого

«Як я це люблю...

А оскільки вона мене любить...

За це варто померти…»

— подумав той, хто його замінив

Але вона... Але вона...

Про що вона думала?

У цей момент, коли все можна стерти...

На зустрічі їх було троє

Які дивилися один на одного дикими очима

Їх було троє за рогом

Але одного не очікували

А цей знав дуже добре

Що минуле не могло цьому допомогти

Щоб майбутнє було сильнішим

Сильніший за все і за смерть

І раптом... рука опустилася

Хто міг би зупинитися

Кохання, яке ось-ось народиться

Щастя ще вміє танцювати

І це життя співає

Хто вже не міг бути...

На зустрічі їх було двоє

Хто пішов щасливий і божевільний

Назустріч їхньому сонцю, не бачачи одного

Хто повернувся сам у свою ніч...