Dubito - Renato Zero

Noi li a guardare la stella cometa

Protagonisti di mille e una vita

Ci tramandiamo le nostre sfortune, le lune

Nati e ignorati, pirati se vuoi

Noi senza miti ne santi con noi

Noi belli dentro noi comunque contro

Noi che cadiamo e ci rialziamo, subito

Ci siamo persi in immense pianure

Nude nel vento le nostre paure

Forte è la rabbia se un’anima è sola…

Non vola

Addormentati nel buio del cuore

Dove il dolore non fa più rumore

Svegliati adesso, dai sveglia l’amore

Che nessun’altro lo può fare…

Dubito, che tu potrai capirci, dubito

Che potrai digerirci, dubito

Che il tuo veleno è dolce, dubito

Non è questione di pelle

Non è l’abito

Noi figli di un momento atomico

Strano miscuglio biologico

Un caso clinico

Siamo l’opposto, di quello che sei

Noi, una risposta che non giunge mai… Logico.

Logico!

Noi un dettaglio di questo pianeta

Noi che non ci compra nessuna moneta

Noi naviganti, randagi, ambulanti, così invadenti

Che ci ammaliamo di sogni e di vita

Noi con lo zucchero sopra le dita

Che se rubiamo non ci nascondiamo

Che quando amiamo ci inabissiamo

Dubito che subiremo il buio, dubito

Che ti faremo ancora credito

Se il cielo non ritorna limpido

La nostra pazienza è a un punto critico

Vogliamo riprovare il brivido

Noi la miscela la spinta l’idea

Il pane e la poesia

Nei calendari processioni e cortei

Stanchi di essere

Ombre di eroi.

Dubito

(parlato)

E se smettessimo di piagnucolare

Di commiserarci.

Di farci del male

Se provassimo a dirci, quello che c'è da dire…

Ritrovando la gioia di starci a sentire

Se non fossimo più, portatori d’oblio

Lacerati e divisi.

Questo è tuo, questo è mio

Senza precauzioni, recinzioni o fobie

Che la vita è più sana, senza troppe bugie.

Bugie!

Cacceremo quei ladri impostori, ruffiani

Se noi fossimo insieme ci saremmo, domani

Quando la tua ricchezza, è un prezioso consiglio

Ti sarai meritato, il rispetto di un figlio…

Non si può più aspettare, per salvare il pensiero

E stavolta, non dubito, che sei un uomo davvero

Che sei un uomo davvero.

Davvero… Vero!

Ми спостерігаємо за ними біля комети

Герої тисячі й одного життя

Ми передаємо наші нещастя, місяці

Народжені та ігноровані, пірати, якщо хочете

Ми без міфів і святих з нами

Ми прекрасні всередині себе, але проти

Ми, які падають і встають, негайно

Ми заблукали на величезних рівнинах

Наші страхи оголені на вітрі

Сильний гнів, якщо душа одна...

Воно не літає

Засинати в темряві серця

Де біль більше не шумить

Прокинься зараз, дай коханню прокинься

Що ніхто інший не може цього зробити...

Сумніваюся, що ви нас зрозумієте, сумніваюся

Я сумніваюся, що ти зможеш це переварити

Сумніваюся, що твоя отрута солодка

Це не питання шкіри

Це не сукня

Ми діти атомного моменту

Дивна біологічна суміш

Клінічний випадок

Ми протилежні вам

Ми, відповідь, яка ніколи не приходить ... Логічно.

Логічно!

Ми деталь цієї планети

Ми, які не купують у нас грошей

Ми, моряки, бродячі, мандрівні, такі настирливі

Щоб ми хворіли мріями і життям

Ми з цукром на пальцях

Що якщо ми крадемо, то не ховаємося

Коли ми любимо, ми тонемо

Я сумніваюся, що ми будемо страждати від темряви, я сумніваюся

Ми надамо вам більше уваги

Якщо небо не повернеться чисте

Наше терпіння на критичній точці

Ми хочемо знову відчути це відчуття

Змішуємо тягу ідею

Хліб і поезія

У календарях ходи та паради

Втомився бути

Тіні героїв.

я сумніваюся

(говорив)

А якщо ми перестанемо скиглити

Щоб пожаліти себе.

Щоб нам боляче

Якби ми спробували сказати один одному, що тут говорити...

Знайшовши радість слухати нас

Якби ми вже не були носіями забуття

Розірваний і розділений.

Це твоє, це моє

Без запобіжних заходів, огорож і фобій

Щоб життя було здоровіше, без зайвої брехні.

брехня!

Ми вистежимо тих злодіїв, самозванців, сутенерів

Якби ми були разом, то були б там завтра

Коли твоє багатство є цінною порадою

Ви заслужили повагу дитини...

Ми не можемо більше чекати, щоб зберегти думку

І цього разу, я не сумніваюся, ти справді чоловік

Що ти справді чоловік.

Справді... Правда!