0/1023 - Renato Zero

Non ho piy identit`

sono solo un’ombra, io.

Cerco la verit` ma non so qual h.

Ad un tratto ho perduto me

per un dio che non so chi h

ridere non si pur

tra un bullone e l’altro, io

nella citt` di vetro che non finir`…

Io vado cosl cieco di me e non saprr perchh

non rido piy, non penso piy solo senza perchh

non vibro piy, non amo piy, se vivo non lo so…

un fantasma che somiglia a me

sempre notte, luce che non c’h

parlo soltanto a donne tra mille altre ombre

ma l’eco che risponde non h realt`.

Io vado cosl cieco di me e non saprr perchh

non rido piy, non penso piy solo senza perchh

non vibro piy, non amo piy, se vivo non lo so…

ero un uomo con la fantasia

facevo strani sogni mi inventavo il rosa, io

ma il tempo non ha tempo per la mia poesia

ridere non si pur

tra un bullone e l’altro, io

nella citt` di vetro che non finir`…

Я більше не маю ідентичності

Я просто тінь, я.

Я шукаю правди, але я не знаю, що h.

Раптом я втратив себе

за бога не знаю хто х

ти не можеш сміятися

між одним болтом і іншим, я

в місті скла, яке ніколи не закінчиться...

Я так сліпий до себе, і не знаю чому

Я більше не сміюся, я більше не думаю на самоті без чого

Я більше не вібрую, я більше не люблю, якщо я живу, я не знаю ...

привид, схожий на мене

завжди ніч, світло, якого немає

Я розмовляю тільки з жінками серед тисячі інших тіней

але луна, що відповідає, не є реальністю.

Я так сліпий до себе, і не знаю чому

Я більше не сміюся, я більше не думаю на самоті без чого

Я більше не вібрую, я більше не люблю, якщо я живу, я не знаю ...

Я був людиною з фантазією

Мені снилися дивні сни, я придумав рожевий, я

але час не має часу на мою поезію

ти не можеш сміятися

між одним болтом і іншим, я

в місті скла, яке ніколи не закінчиться...