Баллада о Белке и Журавле - Разные Люди

Телефонный сигнал стремится на юг,

Северный ветер, больничный уют,

Шесть, семь, два, ноль и сорок пять

Он набирает опять и опять.

А в городе том тоскует она,

Она так красива и молода,

Она разделила его боль и печаль,

Она прекрасна в том, что ей себя не жаль.

Она встретит новогоднюю ночь одна,

Она выпьет вина, но не станет пьяна,

Но в сущности ей на это плевать,

Пока, пока он будет стоять…

Он не умеет писать изысканных песен,

Ненавидит себя, когда слаб и невесел,

И больше жизни любит её,

Хотя, наверное, в это не верит никто.

Она смотрит в окно, она видит кино,

О том, как им вдвоём хорошо,

Они идут по жизни смешно и легко,

И этого у них не отнимет никто.

Она встретит новогоднюю ночь одна,

Она выпьет вина, но не станет пьяна,

Но в сущности ей на это плевать,

Пока, пока он будет стоять…

Она выходит из дома в любую погоду,

Продолжая ждать, исполняя работу,

Нежное сердце, святая душа,

Она даже не знает, как она хороша.

А он хотел бы стать её тёплой одеждой,

Беречь от ветра и всяких встречных,

Быть рядом всегда и жить для неё,

Наверное счастье — это именно то.

Она встретит новогоднюю ночь одна,

Она выпьет вина, но не станет пьяна,

Но в сущности ей на это плевать,

Пока, пока он будет стоять…

Она откроет дверь, она скажет:"Привет !

Мы не виделись с тобой сорок тысяч лет !"

Она была белкой, а он журавлём,

Боже, ты знаешь, что было потом.

Падал снег, потом забила капель,

Боль — ерунда, когда веришь в апрель,

Вот такая история, где муж и жена,

И жизнь того стоит, коли жизнь одна…

Она встретит новогоднюю ночь одна,

Она выпьет вина, но не станет пьяна,

Но в сущности ей на это плевать,

Пока, пока он будет стоять.

Телефонний сигнал прагне на південь,

Північний вітер, лікарняний затишок,

Шість, сім, два, нуль і сорок п'ять

Він набирає знову і знову.

А в місті том томується вона,

Вона така красива і молода,

Вона розділила його біль і печаль,

Вона прекрасна в тому, що їй не шкода.

Вона зустріне новорічну ніч одна,

Вона вип'є вина, але не стане п'яна,

Але в сутності їй на це начхати,

Поки що, поки він стоятиме...

Він не вміє писати вишуканих пісень,

Ненавидить себе, коли слабий і невесел,

І більше життя любить її,

Хоча, мабуть, у це не вірить ніхто.

Вона дивиться у вікно, вона бачить кіно,

Про те, як їм удвох добре,

Вони йдуть по життя смішно і легко,

І цього у них не забере ніхто.

Вона зустріне новорічну ніч одна,

Вона вип'є вина, але не стане п'яна,

Але в сутності їй на це начхати,

Поки що, поки він стоятиме...

Вона виходить із будинку в будь-яку погоду,

Продовжуючи чекати, виконуючи роботу,

Ніжне серце, свята душа,

Вона навіть не знає, як вона гарна.

А він хотів би стати її теплим одягом,

Берегти від вітру і всяких зустрічних,

Бути поруч завжди і жити для неї,

Напевно, щастя — це саме те.

Вона зустріне новорічну ніч одна,

Вона вип'є вина, але не стане п'яна,

Але в сутності їй на це начхати,

Поки що, поки він стоятиме...

Вона відчинить двері, вона скаже: "Привіт!"

Ми не бачилися з тобою сорок тисяч років!

Вона була білкою, а він журавлем,

Боже, ти знаєш, що було потім.

Падав сніг, потім забила крапель,

Біль — дурниця, коли віриш у квітень,

Ось така історія, де чоловік і дружина,

І життя того варте, коли життя одне…

Вона зустріне новорічну ніч одна,

Вона вип'є вина, але не стане п'яна,

Але в сутності їй на це начхати,

Поки що, поки він стоятиме.