Пепел - PLC, Белки на акации, СКВО

Люди говорят, я большинство давно не слушаю

Ведь каждый из них прав, и каждый знает как лучше,

Но мой корабль уже далеко от их суши

Понять пора, это не снег, а пепел в небе кружит

Люди часто судят с закрытыми глазами

Люди часто судят, при этом ничего не зная

Люди бросают камни, любят стараясь ранить

Глупо меняют местами мечты и то кем стали

Что-то оставив там где никто не достанет (даже память)

Говорили мне — так сталь закаляют

В ожидании чего-то будто бы мир застыл

Я бы сбил пепел длиною в сигарету, если б курил

Ведь однажды мы все станем пеплом

И нас разнесет по земле ветром

Я никогда не узнаю где ты

Мы станем ветром, мы станем небом

На землю сбив пепел длинною в сигарету

Выпуская дым по ветру в скитаниях по свету

Я пытаюсь свое место найти

Только слышу внутри тихий голос «Жди…»

На землю сбив пепел длинною в сигарету

Выпуская дым по ветру в скитаниях по свету

Я пытаюсь свое место найти

Только слышу внутри тихий голос «Жди…»

Пепел падает как снег, я смотрю тебе вслед

Ты уходишь навсегда, и лучше б я ослеп

Еще одна ночь без сна, еще бесконечный день

Еще один удар в твою дверь…

Прощения нет в твоих словах

Твои глаза видели во мне того, кем я не стал

Тела потаскают ветра, но души вернутся в храм

И наши сердца бьются в такт

Ты же помнишь как еще вчера

Пролетали наши вечера и пепел выгорал в облака

Вылетал из окон запах роз и звук стонов

Я тебя жду, и ты снова появишься дома

Ведь однажды мы все станем пеплом

И нас разнесет по земле ветром

Я никогда не узнаю где ты

Мы станем ветром, мы станем небом

На землю сбив пепел длинною в сигарету

Выпуская дым по ветру в скитаниях по свету

Я пытаюсь свое место найти

Только слышу внутри тихий голос «Жди…»

На землю сбив пепел длинною в сигарету

Выпуская дым по ветру в скитаниях по свету

Я пытаюсь свое место найти

Только слышу внутри тихий голос «Жди…»

Все что было до нас, и что останется после

Не обнимешь руками, и не счесть эти версты

И если твои годы на расстояние помножены

Где-то вспомнят тебя как прошлое

Не спеша курю я, обнажая пепел,

А ведь и правда, точно так же обнажало время

И не часто задумываешься об этом

Финал один, и не важно во что ты верил

И я по-своему счастлив, как может быть человек

Не баловень судьбы, но и не видавший бед

И я печалюсь, как печалятся люди

Упустившие шанс, зная, что второго не будет

Ко мне приходят друзья, приносят добрые вести

Я им рад, я люблю когда мы вместе,

Но то ли нет вестей, то ли хочу быть один

Теплый южный ветер развеет легкий дым

На землю сбив пепел длинною в сигарету

Выпуская дым по ветру в скитаниях по свету

Я пытаюсь свое место найти

Только слышу внутри тихий голос «Жди…»

На землю сбив пепел длинною в сигарету

Выпуская дым по ветру в скитаниях по свету

Я пытаюсь свое место найти

Только слышу внутри тихий голос «Жди…»

Люди кажуть, я більшість давно не слухаю

Адже кожен із ніх прав, і кожний знає як краще,

Але мій корабель вже далеко від їх суші

Зрозуміти час, це не сніг, а попіл у небі кружляє

Люди часто судять із|закритими очима

Люди часто судять, при цьому нічого не знаючи

Люди кидають каміння, люблять намагаючись поранити

Нерозумно міняють місцями мрії і то ким стали

Щось залишивши там де ніхто не достане (навіть пам'ять)

Говорили мені — так сталь гартують

В очікуванні чогось ніби світ застиг

Я би збив попіл довжиною в сигарету, якщо б курив

Адже одного разу ми станемо попелом

І нас рознесе по землі вітром

Я ніколи не дізнаюся де ти

Ми станемо вітром, ми станемо небом

На землю збивши попіл довгою в сигарету

Випускаючи дим по вітру в поневіряннях світла

Я намагаюся своє місце знайти

Тільки чую всередині тихий голос «Жди…»

На землю збивши попіл довгою в сигарету

Випускаючи дим по вітру в поневіряннях світла

Я намагаюся своє місце знайти

Тільки чую всередині тихий голос «Жди…»

Попіл падає як сніг, я дивлюся тобі слідом

Ти йдеш назавжди, і краще я осліп.

Ще одна ніч без сну, ще нескінченний день

Ще один удар у твої двері...

Прощення немає у твоїх словах

Твої очі бачили в мені того, ким я не став.

Тіла потягають вітри, але душі повернуться в храм

І наші серця б'ються в такт

Ти ж пам'ятаєш як ще вчора

Пролітали наші вечори і попіл вигорів у хмари

Вилітав із вікон запах троянд і звук стогонів

Я тебе чекаю, і ти знову з'явишся вдома

Адже одного разу ми станемо попелом

І нас рознесе по землі вітром

Я ніколи не дізнаюся де ти

Ми станемо вітром, ми станемо небом

На землю збивши попіл довгою в сигарету

Випускаючи дим по вітру в поневіряннях світла

Я намагаюся своє місце знайти

Тільки чую всередині тихий голос «Жди…»

На землю збивши попіл довгою в сигарету

Випускаючи дим по вітру в поневіряннях світла

Я намагаюся своє місце знайти

Тільки чую всередині тихий голос «Жди…»

Все що було до нас, і що залишиться після

Не обіймеш руками, і не порахувати ці версти

І якщо твої роки на відстань помножені

Десь пригадають тебе як минуле

Не поспішаючи курю я, оголюючи попіл,

А адже і правда, точно таке ж оголював час

І не часто замислюєшся про це

Фінал один, і не важливо в що ти вірив

І я по-своєму щаслива, як може бути людина

Не балівня долі, але і не бачив лиха

І я сумую, як сумують люди

Втративши шанс, знаючи, що другого не буде

До мене приходять друзі, приносять добрі звістки

Я ним рад, я люблю коли ми разом,

Але то немає вістей, то хочу бути один

Теплий південний вітер розвіє легкий дим

На землю збивши попіл довгою в сигарету

Випускаючи дим по вітру в поневіряннях світла

Я намагаюся своє місце знайти

Тільки чую всередині тихий голос «Жди…»

На землю збивши попіл довгою в сигарету

Випускаючи дим по вітру в поневіряннях світла

Я намагаюся своє місце знайти

Тільки чую всередині тихий голос «Жди…»