Гусляр - Песняры

Раз бяседа вялiкая e князя была:

На пасад дачку княжну садзiлi:

За сталом вiн заморскiх крынiца цякла,

Бегла музыка ўкруг на паумiлi.

На вяселле-разгул наплыло, як на сход,

Госцi знатных зусюль, за паўсвету,

Гэткай гучнай бяседы не помнiў народ,

Гэткiх скарбаў, брыльянтаў, саетаў!..

Дзень, другi ўжо грымела у князя гульня,

ў музыкi, i чаркi звiнелi;

Выдумлялi забаў новых кожнага дня;

Што хацелi — ўсяго госцi мелi.

Ажно трэцяга дня князь прыдумаў адну

Для дружыны пацеху-забаву:

Загадаў ен пазваць гусляра-старыну,

Гусляра з яго ведамай славай.

IV

Акалiчны народ гуслi знаў гусляра;

Песня-дума за сэрца хапала;

Вакол гэтай думы дудара-званара

Казак дзiўных злажылась нямала.

Кажуць, толькi як выйдзе i ўдарыць як ен

Па струнах з неадступнаю песняй, —

Сон злятае з павек, болю цiшыцца стогн,

Не шумяць ясакары, чарэснi;

Пушча-лес не шумiць, белка, лось не бяжыць,

Салавей-птушка ў той час сцiхае;

Памiж вольхаў рака, як штодзень, не бурлiць,

Паплаўкi рыба-плотка хавае.

Прытаiцца да моху русалка, лясун,

Каня вечнага «пiць» не заводзiць:

Пад звон-песню жывучых гусляравых струн

Для eсiх папараць-кветка ўзыходзiць.

Прывяла гусляра з яго нiўных сялiб

Дворня князева ў хорам багаты:

Пасадзiла на ганку, мiж кленаў i лiп.

На цагляным парозе магната.

Невыдумная свiтка — убор на плячах,

Барада, як снег белы — такая,

Незвычайны агонь у задумных вачах,

На каленях ляглi гуслi-баi.

Водзiць пальцам худым па сталевых струнах,

К песнi-музыцы ладзiцца, строе;

Водклiк б’ецца ад струн па сцюдзеных сцянах,

Замiраючы ў сховах пакояў

Вось настроiў, навеў тон у струнах як след,

Не зiрнуўшы на гулi нi разу,

ў сядзiць гэты сумны, як лунь, белы дзед,

ў чакае ад князя прыказу.

VI

— Што ж маўчыш ты, гусляр, нiў, лясоe песнябай,

Славай хат маiх подданых слаўныў!

Нам сягоння зайграй, нам сваiх песень дай, —

Князь умее плацiць незвычайна!

Запяеш па душы, дасi ўцехi гасцям —

Поўны гуслi насыплю дукатаў;

Не пад мысль песня будзе каму-небудзь нам —

Канапляную возьмеш заплату;

Знаеш славу маю, знаеш сiлу маю…

— Многа знаю i чуў аб табе я, —

ў я сам, як i ты, так табе запяю…

— Ну, пара пачынаць, дабрадзею!

-

Гэтак слухае, выслухаў князя гусляр,

Заiскрылiся вочы сiвыя,

Патануў у скляпеннях адзiн, другi?

дар,

ў заплакалi струны жывыя.

Колись великий бенкет князя був:

На престол була призначена дочка принцеси:

За столом він заморські джерела текли,

Музика бігала по паумілі.

На весілля-гулянки прийшли, як на зустріч,

Гості дворян з усього світу,

Народ не пам'ятав такого гучного бенкету,

Такі скарби, діаманти, сати!..

На другий день гриміла княжа гра,

в музиці, і келихи дзвеніли;

Щодня винаходив нові розваги;

Гості мали все, що хотіли.

На третій день придумав князь

Для дружини веселощів:

Він наказав покликати старого гусляра,

Гуслер зі своєю знаменитою славою.

IV

Навколишні знали гуслі;

Пісні-думки вистачило на серце;

Навколо цієї думки — волинка-дзвонар

Є багато дивовижних козаків.

Кажуть тільки як вийде і вдарить як

На струнах з невід'ємною піснею, -

Сон злітає з вій, біль стихає стогін,

Ясакарі, вишні не шумлять;

Ліс-ліс не шумить, білка, не бігає лось,

Соловей-пташка в той час затихає;

Між вільхами річка, як щодня, не кипить,

Плотва риба ховає поплавці.

У моху ховається русалка, ненажер,

Вічний кінь «п’є» не починає:

Під дзвін живих гуслярських струн

Для всіх папороть-квітка сходить.

Привезла з його полів гусляра

Княжий придворний у хорі багатий:

Посадили на ґанку, між кленами й липами.

На цегляному порозі магната.

Невигаданий сувій - наряд на плечі,

Борода, як білий сніг - така,

Незвичайний вогонь в задумливих очах,

Гуслі-бай лежав на колінах.

Веде пальцем тонкий по сталевих струнах,

Він ладнає з піснею-музикою;

Відлуння б'ється зі струн на крижаних стінах,

Замерзання в коморах

Ось мелодія, правильно налаштуйте тон на струнах,

Не раз дивлячись на гру,

сидить цей сумний, як коршун, білий дід,

в очікуванні наказу від князя.

VI

- Що ти мовчиш, гусляр, польова, лісова пісня,

Слава будинкам моїх підданих!

Заграй нам сьогодні, подаруй нам свої пісні, -

Князь вміє незвично платити!

Співайте досхочу, даруйте втіху гостям -

Арфа, повна дукатів;

Не здогадуюсь, що пісня буде кимось для нас -

Візьмеш конопляну латку;

Ти знаєш мою славу, ти знаєш мою силу…

— Я багато про вас знав і чув, — сказав він.

Я сам, як і ти, буду тобі співати...

— Ну що ж, пора починати, боже мій!

-

Так слухає, слухав князя гусляра,

Сірі очі блищали,

Потонув у склепіннях один, другий?

подарунок,

плачучі струни живі.