Алеся - Песняры

Бывай, абуджаная сэрцам, дарагая,

Чаму так горка?

Не магу я зразумець...

Шкада заранкі мне, што ў небе дагарае

На ўсходзе дня майго, якому ружавець.

Пайшла, ніколі ўжо не вернешся, Алеся.

Бывай смуглявая, каханая, бывай.

Стаю на ростанях былых, а з паднябесься

Самотным жаўранкам зьвініць і плача май.

Пайшла, пакінуўшы мне золкі і туманы,

Палынны жаль смугой ахутаных дарог.

Каб я хвілінаю нанесеныя раны

Гадами ў сэрцы заглушыць сваім ня мог.

Пайшла, ніколі ўжо не вернешся, Алеся.

Бывай смуглявая, каханая, бывай.

Стаю на ростанях былых, а з паднябесься

Самотным жаўранкам зьвініць і плача май

До побачення, розбуджене серце, люба,

Чому так гірко?

я не можу зрозуміти...

Мені шкода вранці, що небо горить

На сході мого дня, який рожевий.

Пішов, ти ніколи не повернешся, Алесю.

До побачення темношкірий, милий, до побачення.

Вони стоять на перехресті колишніх, і з небес

Дзвонять і плачуть травень самотні жайворонки.

Пішов, залишивши мені попіл і туман,

Полин шкода обвитих провулками доріг.

До тієї хвилини, коли я завдав рани

Роками в серці не міг заглушити його.

Пішов, ти ніколи не повернешся, Алесю.

До побачення темношкірий, милий, до побачення.

Вони стоять на перехресті колишніх, і з небес

Дзвонять і плачуть травень самотні жайворонки