Дочурка - Песняры

Дочурка, пусть со мной беда

Случится, ежели когда

Я покраснею от стыда,

Боясь упрека

Или не правого суда

Молвы жестокой.

Дитя моих счастливых дней,

Подобье матери своей,

Ты с каждым часом мне милей,

Любви награда,

Хоть ты, по мненью всех церквей, —

Исчадье ада.

Исчадье ада.

Пускай, открыто и тайком

Меня зовут еретиком,

Пусть ходят обо мне кругом

Дурные слухи, —

Должны от скуки языком

Молоть старухи!

И все же дочери я рад,

Хоть ты явилась невпопад

И за тебя грозит мне ад

И суд церковный.

В твоем рожденье виноват —

Я, безусловно.

Я, безусловно.

Ты — память счастья юных лет,

Увы, к нему потерян след.

Ты родилась не так на свет,

Как нужно людям,

Но мы делить с тобой обед и ужин будем.

Я с матерью твоей кольцом

Не обменялся под венцом,

Но буду нежным я отцом

Тебе, родная.

Расти веселым деревцом,

Забот не зная.

Пусть я нуждаться буду сам,

Но я последнее отдам,

Чтоб ты могла учиться там,

Где все ребята,

Чьих матерей водили в храм

Отцы когда-то.

Тебе могу я пожелать

Лицом похожей быть на мать,

А от меня ты можешь взять

Мой нрав беспечный,

Хотя в грехах мне подражать

Нельзя, конечно!

Нельзя, конечно.

Доню, нехай зі мною біда

Станеться, коли

Я почервонію від сорому,

Боячись закиду

Або не правого суду

Поголоски жорстокою.

Дитина моїх щасливих днів

Подібність матері своєї,

Ти з кожною годиною мені миліший,

Любов нагороди,

Хоч ти, на думку всіх церков,—

Вища пекла.

Вища пекла.

Нехай, відкрито і таємно

Мене звуть єретиком,

Нехай ходять про мене довкола

Погані чутки, —

Повинні від нудьги язиком

Молоть старої!

І все дочки я рад,

Хоч ти явилася невпопад

І за тебе загрожує мені пекло

І суд церковний.

У твоєму народженні винен—

Я, звісно.

Я, звісно.

Ти— пам'ять щастя юних років,

На жаль, до нього втрачено слід.

Ти народилася не так на світло,

Як треба людям,

Але ми ділити з тобою обід і вечерю будемо.

Я з матір'ю твоєю каблучкою

Не обмінявся під вінцем,

Але буду ніжним я батьком

Тобі, рідна.

Рости веселим деревцем,

Турбот не знає.

Нехай я потребувати буду сам,

Але я останнє віддам,

Щоб ти могла вчитися там,

Де всі хлопці,

Чиїх матерів водили в храм

Батьки колись.

Тобі можу я побажати

Особою схожою бути на мати,

А від мене ти можеш взяти

Моя вдача безтурботна,

Хоча у гріхах мені наслідувати

Не можна, звісно!

Не можна, звісно.