Балада аб мацi - Песняры

На бітву крывавую сына праводзіўшы з хаты,

На шчасьце і ўдачу пасеяла маці зярняты.

Калі дачакаецца маці з тых зерняў усходу,

Сын прыдзе з паходу, са славую прыйдзе з паходу.

Дарэмна ўздыхала, чакала і шчасьця, і долі:

Упалі зярняты на камень шчарбаты ў полі.

На камень упала цярплівая маці ў зьнямозе,

У роспачы скардзіцца стала знаёмай дарозе:

«Пачуй мае словы, улашчы свой камень суровы.

За гэта вярбою гатовая стаць над табою».

Сказала дарога ёй: «Скардзішся, маці, дарма ты.

Ня ўзыдуць зярняты, бо палі на камень шчарбаты.

Ня першая ты каля камню заходзішся з жалю:

Ня раз на ім сеялі, але ні разу ня жалі!

На нашыя нівы яго закацілі чужынцы,

Чужы і маўклівы, даўно ён ляжыць пры гасьцінцы».

З дарогі ўставала, як каменю маці казала:

«Вады табе мала і матчыных слёз табе мала!

Цяпер я крывёю сваёю цябе заклінаю:

Ня стану зямлёю, а каменем стану сама я!"

І тройчы такою кляцьбою той камень пракляла.

Стаў камень зямлёю, сама ж яна каменем стала.

На камні былым пры дарозе ўзыходзяць зярняты.

Вяртаецца сын па дарозе з паходу дахаты.

У битві сина кривавого випровадили з дому,

На щастя й на щастя, мати посіяла насіння.

Якщо ми будемо чекати матері тих зерен сходу,

Прийде син із походу, зі славою прийде з походу.

Даремно зітхала, чекаючи щастя і долі:

Зерна падали на відщепи в полі.

Хвора мати впала на камінь знесилена,

У розпачі скаржіння стало знайомою дорогою:

«Почуй мої слова, міцно поклади свій камінь.

Для цього над вами готова стояти верба.

Дорога їй сказала: «Ти жалієшся, мамо, дарма ти.

Зерна не піднімуться, бо поля на камені скошені.

Ти не перший з жалем до каменя прийшов:

Не раз сіяла, та жодного разу не пошкодувала!

Чужі покотили його на наші поля,

Чужий і мовчазний, він уже давно лежить на стежці».

Вона встала з дороги, коли мати сказала каменю:

«Вам не вистачає води і не вистачає маминих сліз!

Тепер я заклинаю тебе своєю кров'ю:

Я не стану землею, але стану каменем!»

І тричі такою клятвою той камінь проклинав.

Камінь став землею, і вона стала каменем.

На камені колишнього при дорозі височіють зерна.

Син повертається по дорозі додому.