Хитиновый покров - Oxxxymiron

Люди проживают в поместьях, прожигают наследство, доживают в подъезде.

И люди проживают вместе, но это последовательность машинальных действий.

Люди так мечтают вначале, что пожирают очами и поджидают ночами,

Но люди пожинают печаль и причал сжигают, отчалив, и пожимают плечами.

Люди что-то находят в словах, ходят к психотерапевтам, заводят собак.

Люди снова знакомятся как будто ни в чем не бывало, не сходят с ума.

Люди верят в гороскопы с зодиаками, но незаменимых нет - разъемы одинаковы.

А город утопает в зелени: кто-то выплывает, кто-то утопает - се ля ви!

И мы никогда не знаем, что потеряли.

Впереди водоворот, -

Я ранимый, не снимай с меня хитиновый покров,

Но кто же твоего лица теперь коснется руками?

Впереди водоворот, не щади меня!

Сними с меня хитиновый покров!

Люди проливают на стойку,

Сидя в баре, настойку выпивают,

Поскольку здесь не всякий принимает стойко

То, что ему никто никогда не скажет: постой-ка!

И, да, тут ценится гораздо больше все, что целостно и целесообразно.

А если чем-то делятся - напрасно.

Все целиться горазды, вцепятся на раз-два.

Люди маются, выбирают пятьсот разных одеяний, когда теряют лицо.

Е!

Люди умирают, и всё.

В доме есть хозяин, и он выселяет жильцов.

Люди всюду видят знаки и знамения, но сами не уверены, где страхи и сомнения.

А облака по небу шастают - абсолютно немые и тотально безучастные.

И мы никогда не знаем, что потеряли.

Впереди водоворот, -

Я ранимый, не снимай с меня хитиновый покров,

Но кто же твоего лица теперь коснется руками?

Впереди водоворот, не щади меня!

Сними с меня хитиновый покров!

И мы никогда не знаем, что потеряли.

Впереди водоворот, -

Я ранимый, не снимай с меня хитиновый покров

Но кто же твоего лица теперь коснется руками?

Впереди водоворот, не щади меня!

Сними с меня хитиновый покров!

Люди проживають у маєтках, пропалюють спадщину, доживають у під'їзді.

І люди мешкають разом, але це послідовність машинальних дій.

Люди так мріють спочатку, що пожирають очима і чекають ночами,

Але люди пожинають смуток і причал спалюють, відчаливши, і знизують плечима.

Люди щось знаходять у словах, ходять до психотерапевтів, заводять собак.

Люди знову знайомляться ніби ні в чому не бувало, не божеволіють.

Люди вірять у гороскопи із зодіаками, але незамінних немає – роз'єми однакові.

А місто потопає в зелені: хтось випливає, хтось потопає – се ля ві!

І ми ніколи не знаємо, що втратили.

Попереду вир, -

Я вразливий, не знімай з мене хітиновий покрив,

Але хто ж твого обличчя тепер торкнеться руками?

Попереду вир, не щади мене!

Зніми з мене хітиновий покрив!

Люди проливають на стійку,

Сидячи в барі, настойку випивають,

Оскільки тут не кожен приймає стійко

Те, що йому ніхто ніколи не скаже: стривай!

І, так, тут цінується набагато більше все, що є цілісним і доцільним.

А якщо чимось діляться – даремно.

Все целиться горазди, вчепяться на раз-два.

Люди маються, вибирають п'ятсот різних шат, коли втрачають обличчя.

Е!

Люди вмирають і все.

У будинку є господар, і він виселяє мешканців.

Люди всюди бачать знаки та знаки, але самі не впевнені, де страхи та сумніви.

А хмари по небу шурхають - абсолютно німі та тотально байдужі.

І ми ніколи не знаємо, що втратили.

Попереду вир, -

Я вразливий, не знімай з мене хітиновий покрив,

Але хто ж твого обличчя тепер торкнеться руками?

Попереду вир, не щади мене!

Зніми з мене хітиновий покрив!

І ми ніколи не знаємо, що втратили.

Попереду вир, -

Я вразливий, не знімай з мене хітиновий покрив

Але хто ж твого обличчя тепер торкнеться руками?

Попереду вир, не щади мене!

Зніми з мене хітиновий покрив!