Recuerdo - Osvaldo Pugliese

Ayer cantaron poetas

y lloraron las orquestas

en las suaves noches del ambiente del placer.

Donde la bohemia y la frágil juventud

aprisionadas a un encanto de mujer

se marchitaron en el bar del barrio sud,

muriendo de ilusión

muriendo su canción.

Mujer

de mi poema mejor.

¡Mujer!

Yo nunca tuve un amor.

¡Perdón!

Si eres mi gloria ideal

Perdón,

serás mi verso inicial.

Y la voz en el bar

para siempre se apagó

su motivo sin par

nunca más se oyó.

Embriagada Mimí,

que llegó de París,

siguiendo tus pasos

la gloria se fue

de aquellos muchachos

del viejo café.

Quedó su nombre grabado

por la mano del pasado

en la vieja mesa del café del barrio sud,

donde anoche mismo una sombra de ayer,

por el recuerdo de su frágil juventud

y por la culpa de un olvido de mujer

durmióse sin querer

en el Café Concert.

Вчора співали поети

і плакали оркестри

в м'які ночі атмосфери насолоди.

Де богема і тендітна молодість

ув’язнений до жіночої чарівності

вони висохли в барі південного околиці,

вмирати від ілюзій

вмирає його пісня.

Жінки

мого найкращого вірша.

Жінки!

У мене ніколи не було кохання.

Прощення!

Якщо ти моя ідеальна слава

прощення,

ти будеш моїм вступним віршем.

І голос у барі

назавжди вимкнено

його незрівнянний мотив

ніколи більше не чув.

П'яна Мімі,

який прибув з Парижа,

Дотримуючись ваших кроків

слава пішла

тих хлопців

старого кафе.

Його ім’я було вигравірувано

рукою минулого

на старому столі кафе в районі Суд,

де минулої ночі тінь вчорашнього дня,

на згадку про його тендітну молодість

і через жіночу забудькуватість

заснув ненавмисно

на концерті кафе.