Последнее небо - Ольви

…И мерзко, и страшно, и сил нет бороться…

Он гнил в полутьме коммунального склепа,

Сожженный лучами последнего солнца,

Раздавленный весом последнего неба…,

Он, трижды крещеный в кровавой купели,

Он, трижды распятый, отпетый, омытый,

Смотрел, как за окнами годы летели,

И слушал, как звали гранитные плиты…

И память уносит в далекое лето,

Где воздух горел и дрожал…

Война позади, но украли победу

Которую ты одержал…

И слышен сквозь годы приказ командира:

Живи!

Не сдавайся солдат!

Но вечным огнем полыхает над миром

Последнего неба закат…

Вчера расползлось и ушло, не простившись.

Сегодня воняло вокзальным сортиром.

А завтрашний день умирал, не родившись,

Отравленный ядом последнего мира.

От прежнего храма — кресты да обломки,

От прежнего бога — вино да облатки,

От гордого рода — засранцы-потомки,

От древних курганов — могильные грядки

Он слушал, как сердце прерывисто бьется,

Давился кусками последнего хлеба,

И плакал при свете последнего солнца,

Под пристальным взглядом последнего неба.

А где-то старуха с глазами ребенка

Идет по дорогам страны

И в сумке потертой несет похоронку

С давно завершенной войны…

…І бридко, і страшно, і сил немає боротися...

Він гнив у напівні комунального склепу,

Спалений променями останнього сонця,

Розчавлений вагою останнього неба…,

Він, тричі хрещений у кровавій купелі,

Він, тричі розіп'ятий, відпетий, обмитий,

Дивився, як за вікнами роки летіли,

І слухав, як звали гранітні плити...

І пам'ять забирає в далеке літо,

Де повітря горіло і тремтіло…

Війна позаду, але вкрали перемогу

Яку ти отримав...

І чути крізь роки наказ командира:

Живи!

Не здавайся солдату!

Але вічним вогнем палає над світом

Останнього неба захід сонця…

Вчора розповзлося і пішло, не попрощавшись.

Сьогодні смерділо вокзальним сортиром.

А завтрашній день помирав, не народившись,

Отруєний отрутою останнього світу.

Від колишнього храму — хрести та уламки,

Від колишнього бога — вино та облатки,

Від гордого роду — засранці-нащадки,

Від стародавніх курганів — могильні грядки

Він слухав, як серце переривчасто б'ється,

Тиснув шматками останнього хліба,

І плакав при світлі останнього сонця,

Під пильним поглядом останнього неба.

А десь стара з очима дитини

Йде дорогами країни

І в сумці потертій несе похоронку

З давно завершеної війни…