зовет дорога - Ночные Снайперы

Зовёт дорога меня в путь.

Зовёт асфальт меня куда-нибудь.

Зелёный поезд, огни и ночь.

Пустынный тамбур, темно и скорость.

Вперёд одна, а сердце рвется

и расстается с тобой, с тобой, с тобой.

Кто знает, вдруг оно вернётся —

тебе простит былую боль.

Я знаю, ты меня дождёшься,

и будет дверь твоя открыта мне,

и будет дуть опять по проводам

осенний блюз молчащих телеграмм.

Вокзал, перрон, дорога снова

зовёт меня к себе в привычный плен.

А ты молчишь, и так сурово!

Ты ждёшь опять каких-то перемен.

Я снова здесь, я снова рядом.

Опять поют все те же провода.

Ну, подожди, и будем снова мы

с тобой вдвоём, вдвоём, всегда, всегда.

Зве дорога мене в шлях.

Зве асфальт мене кудись.

Зелений поїзд, вогні та ніч.

Пустельний тамбур, темно і швидкість.

Вперед одна, а серце рветься

і розлучається з тобою, з тобою, з тобою.

Хто знає, раптом воно повернеться—

тобі вибачить колишній біль.

Я знаю, ти мене дочекаєшся,

і буде двері твої відчинені мені,

і буде дути знову по проводах

осінній блюз мовчки телеграм.

Вокзал, перон, дорога знову

кличе мене до себе в звичний полон.

А ти мовчиш, і так суворо!

Ти чекаєш знову якихось змін.

Я знову тут, я знову поруч.

Знову співають всі ті проводи.

Ну, почекай, і будемо знову ми

з тобою удвох, удвох, завжди, завжди.