я больше не ревную - Ночные Снайперы

Асфальт уходил из-под наших ног.

Я не смела увидеть твои глаза.

Не стало того, кто бы мне помог

нажать на тормоза.

Ты даришь дороге свой силуэт.

А мне оставляешь весны западню.

Кого я в тебе люблю?

Зовет меня к тебе

неторопливый день.

И в небе высоко

поет, поет труба.

У наших тревог

одно окно — в пустоту.

У наших дорог

одна награда — в конце.

И мой свет в твоем лице.

Я больше не ревную.

Мы обвенчаны с небом кольцом серебра.

А ночью свобода водой на щеках.

Не понять мне, что зло — это суть добра,

оно в твоих руках.

И я открываю балконную дверь.

Крошу расстояние выдохом прочь.

И в шаге моем — эта жуткая ночь.

Зовет меня к тебе…

Асфальт йшов з-під наших ніг.

Я не сміла побачити твої очі.

Не стало того, хто би мені допоміг

натиснути на гальма.

Ти даруєш дорозі свій силует.

А мені залишаєш весни пастку.

Кого я в тебе люблю?

Зве мене до тебе

неквапливий день.

І в небі високо

співає, співає труба.

У наших тривог

одне вікно - в порожнечу.

У наших доріг

одна нагорода - в кінці.

І моє світло у твоєму обличчі.

Я більше не ревну.

Ми повінчані з небом кільцем срібла.

А вночі свобода водою на щоках.

Не зрозуміти мені, що зло — це суть добра,

воно у твоїх руках.

І я відчиняю балконні двері.

Кришу відстань видихом геть.

І в кроці моєму—ця моторошна ніч.

Зве мене до тебе…