так начинался день - Ночные Снайперы

Разбуженный лёд плакал на понедельник к началу прихода размытых дверей.

Кто-то влезал тихо на подоконник и с грустью смотрел на счастливых людей.

Цвет троекратно не предсказуем на перекрёстках асфальтовых лент.

Погоня за страхом быть не убитым, входит в привычку за долгостью лет.

Так начинался день…

А город крошился на чёрном и белом, пуская в себя сок отравленных дней.

А небо забыло свою отчуждённость, бросая к ногам трафареты теней.

Она знает то, что не знает реальность, она видит там, где не видят огни.

Её серебро на мою безымянность легло, когда мы остались одни.

Так начинался день…

А время текло из-под пальцев на струнах, вплетая в слова смысл прожитых лет.

А кроны деревьев ссыпались на землю, касаясь листвою твоих эполет.

Она никогда не узнает о камне, лежащем на дне прозрачной реки,

И влажный овал её облака ночи не станет светлей в квадрате любви.

Так начинался день…

Розбуджений лід плакав на понеділок до початку приходу розмитих дверей.

Хтось залазив тихо на підвіконня і з сумом дивився на щасливих людей.

Колір тричі не передбачений на перехрестях асфальтових стрічок.

Погоня за страхом бути не вбитим, входить у звичку за довгою років.

Так починався день.

А місто кришилося на чорному і білому, пускаючи в себе сік отруєних днів.

А небо забуло свою відчуженість, кидаючи до ног трафарети тіней.

Вона знає те, що не знає реальність, вона бачить там, де не бачать вогні.

Її срібло на мою безіменність лягло, коли ми залишилися одні.

Так починався день.

А час текло з-під пальців на струнах, вплітаючи в слова сенс прожитих років.

А крони дерев зсипалися на землю, торкаючись листям твоїх еполет.

Вона ніколи не дізнається про камінь, що лежить на дні прозорої річки,

І вологій овал її хмари ночі не стане світлішим у квадраті кохання.

Так починався день.