романс №4 - Ночные Снайперы

По твоей загорелой руке

я читаю молитву.

Мы с тобой расстаёмся,

мой друг, навсегда, навсегда.

И дрожат мои губы.

Я кривлю их в улыбке.

Я готова.

И ты подаешь мне пальто.

Мы уходим, а на улице вечер,

и сырая метель, и замерзшие псы.

Ты меня провожаешь.

Ах, как светел, как светел

на щеке твоей луч фонаря.

Нами прожит еще один день —

самый долгий и краткий.

Ты шагаешь так быстро —

мне трудно успеть за тобой.

Мы уже на пороге.

Ты рассеянно нежен.

Я стою у окна и смотрю тебе вслед.

Одинокий дым по комнате вьется.

Сколько будет ночей без тебя,

без тебя.

Ты все дальше и дальше.

Но как светел, как светел

на щеке твоей луч фонаря.

По твоїй засмаглій руці

я читаю молитву.

Ми з тобою розлучаємося,

мій друг, назавжди, назавжди.

І тремтять мої губи.

Я кривлю їх у посмішці.

Я готова.

І ти подаєш мені пальто.

Ми ідемо, а на вулиці вечір,

і сира хуртовина, і змерзлі пси.

Ти мене проводжаш.

Ах, як світлий, як світлий

на щеці твоєї промінь ліхтаря.

Нами проживе ще один день—

найдовший і короткий.

Ти крокуєш так швидко

мені важко встигнути за тобою.

Ми вже на порозі.

Ти розсіяно ніжний.

Я стою біля вікна і дивлюся тобі вслід.

Самотній дим по кімнаті в'ється.

Скільки буде ночей без тебе,

без тебе.

Ти все далі і далі.

Але як світлий, як світлий

на щеці твоєї промінь ліхтаря.