реггей - Ночные Снайперы

О тебе не поют в стиле Реггей.

К тебе не бегут просто так, с разбегу.

А я давно давал себе слово не петь об этом.

Давно давал себе слово.

И вчерашнее кажется сказкой.

И вчерашнее скажется завтра.

А ты опять ничего не скажешь

Ни о завтрашнем, ни о вчерашнем.

Наверное, так и должно быть, но я так не играю.

Не всю ведь жизнь петь об остановках.

И трамвая нет в городе нашем,

А только грязь, да остановки, но без трамвая.

Наверное это можно сказать другими словами.

Наверное нужно пойти и заняться делом.

Но как ты не видишь, что я догораю?

Но как ты не можешь понять, что мне некуда деться?

Ты — меченный атом,

И ты идёшь от одного к другому…

Но вряд ли есть тот, с кем ты можешь остаться,

Кому ты не сможешь сказать «мне надо уйти»

Кому ты не сможешь просто так улыбаться…

И песни мои тебя не греют.

Ты просто их иногда слышишь.

А я с каждым разом все слабее.

А я с каждым разом все сильнее хочу залезть на крышу.

Ведь смысл не в том, чтобы остаться целым.

И даже не в том, чтобы объехать полмира, слышишь?

Ты так же будешь хотеть дальше в Берлине.

Ты так же будешь грустить в Париже.

О тебе не поют в стиле Реггей…

Про тебе не співають у стилі Реггей.

До тебе не тікають просто так, з розбігу.

А я давно давав собі слово не співати про це.

Давно давав собі слово.

І вчорашнє здається казкою.

І вчорашнє позначиться завтра.

А ти знову нічого не скажеш

Ні про завтрашньому, ні про вчорашній.

Напевно, так і має бути, але я так не граю.

Адже не все життя співати про зупинки.

І трамваю немає в місті нашому,

А тільки бруд, так зупинки, але без трамвая.

Напевно, це можна сказати іншими словами.

Напевно, треба піти і зайнятися справою.

Але як ти не бачиш, що я догоряю?

Але як ти не можеш зрозуміти, що мені нікуди подітися?

Ти - мічений атом,

І ти ідеш від одного до другого…

Але вряд не є той, з ким ти можеш залишитися,

Кому ти не зможеш сказати «мені треба піти»

Кому ти не зможеш просто так усміхатися ...

І пісні мої тебе не гріють.

Ти просто їх іноді чуєш.

А я з кожним разом все слабше.

А я з кожним разом все сильніше хочу залізти на дах.

Адже сенс не в тому, щоб залишитися цілим.

І навіть не в тому, щоб об'їхати півсвіту, чуєш?

Ти так же хотітимеш далі в Берліні.

Ти так що сумуватимеш у Парижі.

Про тебе не співають у стилі Реггей…