птицы - Ночные Снайперы

Что вас гонит из города в город, кто зовёт вас в небесную даль?

Певчие птицы зёрна с ладоней с детства, увы, не приучены брать.

Вьюга за окнами, дождь — не преграда, есть в крыльях сила, опять не уснуть.

Вас не влечёт ни хвала, ни награда, певчие птицы, что гонит вас в путь?

В чердачной пыли заброшенных замков уютней, чем в золоте клеточных спиц.

И если пространства, то не меньше, чем небо, и если свободы, то не на двоих.

Что вас гонит из города в город: восторженность яркой, но всё же толпы,

Народы, наряды, обычаи, говор, непостоянство и просто коты?

Так улетайте ж в ночное созвучие окон зашторенных и фонарей,

В роскошь безлюдных и вымытых улиц, в строгость каналов и площадей.

Певчие птицы, так радостно-больно мне наблюдать ваш свободный полёт.

Но этот полёт так похож на скитание…

От «верю» к «не верю», от «верю» к «не верю» и наоборот.

Что вас гонит, что…

Що вас жене з міста в місто, хто кличе вас в небесну далечінь?

Співочі птахи зерна з долонь з дитинства, на жаль, не привчені брати.

Завірюха за вікнами, дощ — не перешкода, є в крилах сила, знову не заснути.

Вас не тягне ні хвала, ні нагорода, співчі птахи, що жене вас у шлях?

У горищного пилу закинутих замків затишніше, ніж у золоті клітинних спиць.

І якщо простору, то не менше, ніж небо,і якщо свободи, то не на двох.

Що вас жене з міста в місто: захопленість яскравої, але все ж натовпу,

Народи, вбрання, звичаї, говірка, непостійність і просто коти?

Так відлітайте ж у нічне співзвуччя вікон зашторених і ліхтарів,

У розкіш безлюдних і вимитих вулиць, суворість каналів і площ.

Співочі птахи, так радісно-боляче мені спостерігати ваш вільний політ.

Але цей політ так схожий на поневіряння…

Від «вірю» до «не» вірю», від «вірю» до «не» вірю» і навпаки.

Що вас жене, що…