они убили тебя - Ночные Снайперы

Ты хочешь спать, ты ложишься в постель, ты больна, ты дрожишь, у тебя нет сил.

Закрываешь глаза, и не можешь терпеть эту боль, эту боль, эту боль, эту боль.

Ты ползешь к телефону, набираешь «03» — добрый дядя тебе «потерпи» говорит.

И вот ты в больнице и все позади, но что будет завтра?

Они убили тебя…

Они убили тебя…

Я могу тебе подарить свою кровь, но нормальные вены не примут ее.

По морям твоим я пущу корабли, но они никогда не достигнут земли.

Идеально логичный закон бытия, но в нем нет тебя, в нем нет меня.

Контуры губ на белой стене, как молодо выглядят лица во сне.

Они убили тебя…

Они убили тебя…

Ритуал не заставит себя долго ждать, все готово уже задолго до нас.

Ты пьешь крепкий чай, ты ждешь и молчишь, а кто-то на кухне включает газ.

Расцветает день, я становлюсь водой, улыбаюсь рыбам и читаю вслух.

Не легко, конечно, быть самим собой, но не легче разучиться считать до двух.

Они убили тебя…

Ти хочеш спати, ти лягаєш у постіль, ти хвора, ти тремтиш, у тебе немає сил.

Закриваєш очі, і не можеш терпіти цей біль, цей біль, цей біль, цей біль.

Ти повзеш до телефону, набираєш «03» — добрий дядько тобі «потерпи» каже.

І ось ти в лікарні і все позаду, але що буде завтра?

Вони вбили тебе.

Вони вбили тебе.

Я можу тобі подарувати свою кров, але нормальні вени не приймуть її.

По морях твоїх я пущу кораблі, але вони ніколи не досягнуть землі.

Ідеально логічний закон буття, але в ньому немає тебе, в ньому немає мене.

Контури губ на білій стіні, як молодо виглядають обличчя уві сні.

Вони вбили тебе.

Вони вбили тебе.

Ритуал не змусить себе довго чекати, все готове вже задовго до нас.

Ти п'єш міцний чай, ти чекаєш і мовчиш, а хтось на кухні включає газ.

Розквітає день, я стає водою, посміхаюся рибам і читаю вголос.

Нелегко, звичайно, бути самим собою, але нелегше розучитися рахувати до двох.

Вони вбили тебе.