Снова дождь - Николай Коршунов

Снова дождь, над городом белая мгла

Так и надо — пришёл апрель,

Позабыв про сегодняшние дела

И про лёгкий вчерашний хмель

Белой тканью ложится на плечи крыш

Облаков пушистая марь

Я стою подъезде — и ты стоишь,

Между нами метёт февраль

И молчание рвётся из сердца вдаль,

В неба серую акварель:

Почему между нами метёт февраль,

Если там, за окном, апрель?

Мы забыли, с чего началась война,

Как чужими мы стали вдруг,

Но храним тишину — и я, и она,

Не хотим порвать этот круг

Так скажи, для чего мы сюда пришли,

В этот старый, холодный дом

И слова застревают где-то внутри,

Рвётся в горле холодный ком

Но вопрос покоя мне не даёт

И тебе хотелось бы знать:

Почему между нами зима метёт,

Если там, за окном, весна?

Снова дождь, над городом белая мгла

Так и надо — пришёл апрель,

Позабыв про сегодняшние дела

И про лёгкий вчерашний хмель

И бывает, наверное, так всегда,

Всё равно, кто встал на пути —

Мы стоим в подъезде и ждём, когда

Кто-то первым скажет «прости»

И молчание рвётся из сердца вдаль,

В неба серую акварель:

Почему между нами метёт февраль,

Если там, за окном, апрель?

Знову дощ, над містом біла імла

Так і треба— прийшов квітень,

Забувши про сьогоднішні справи

І про легкий вчорашній хміль

Білою тканиною лягає на плечі дахів

Хмар пухнаста мідь

Я стою під'їзді — і ти стоиш,

Між нами мітить лютий

І мовчання рветься із серця вдалину,

У небі сіру акварель:

Чому між нами мете лютий,

Якщо там, за вікном, квітень?

Ми забули, з чого почалася війна,

Як чужими ми стали раптом,

Але хранимо тишу — і я, і вона,

Не хочемо порвати це коло

Так скажи, навіщо ми сюди прийшли,

Цей старий, холодний будинок

І слова застряють десь усередині,

Рветься в горлі холодна грудка

Але питання спокою мені не дає

І тибі хотілося би знати:

Чому між нами зима мете,

Якщо там, за вікном, весна?

Знову дощ, над містом біла імла

Так і треба— прийшов квітень,

Забувши про сьогоднішні справи

І про легкий вчорашній хміль

І буває, напевно, так завжди,

Все одно, хто став на шляху—

Ми стоїмо в під'їзді і чекаємо, коли

Хтось першим скаже «вибач»

І мовчання рветься із серця вдалину,

У небі сіру акварель:

Чому між нами мете лютий,

Якщо там, за вікном, квітень?