White Coats - New Model Army

Well, we know what makes the flowers grow, but we don’t know why

And we all have the knowledge of DNA, but we still die

We perch so thin and fragile here upon the land

And the earth that moves beneath us, we don’t understand

So we rush towards the Judgement Day, when she reclaims

A toast to the Luddite martyrs then, who died in vain

Down at the lab they’re working still, finishing off

How do we tell the people in the white coats

Enough is enough?

Hey, hey, I listen to you pray as if some help will come

Hey, hey, She will dance on our graves when we are dead and gone

You and I we made no suicide pact, we didn’t want to die

But we watch the wall, little darling, while the chemical trucks go by

This desperate imitation, now, of innocence

Those last few days at Jonestown ain’t got nothing on this

Hey, hey, I listen to you pray as if some help will come

Hey, hey, she will dance on our graves when we are dead and gone

Now beneath the fitted carpets, beyond the padded cells

Within these crimes of passion, the naked truth she dwells

And this fury’s just a part and this thunder’s just a part

Desire is just a part, the cracking ice, the splitting rock

Hey, hey, I listen to you pray as if some help will come

Hey, hey, She will dance on our graves when we are dead and gone

Hey, hey, to the suicide day, the blind man blunders on

Hey, hey, She will dance on our graves when we are dead and gone

As children learn about the world, we built that wall of sand

Along the beach we laboured hard with our bare hands

We worked until the sun went down beneath the waves

And the tide came rolling splashing in, washed the wall away

How do we tell the people in the white coats

Enough is enough?

Що ж, ми знаємо, що змушує квіти рости, але не знаємо, чому

І всі ми маємо знання про ДНК, але все одно помремо

Ми сидимо такі тонкі та крихкі тут, на землі

І Земля, яка рухається під нами, ми не розуміємо

Тож ми поспішаємо до Судного дня, коли вона повертається

Тост за мучеників-луддитів, які загинули марно

У лабораторії вони все ще працюють, закінчуючи

Як ми скажемо людям у білих халатах

Гарненького потроху?

Гей, гей, я слухаю, як ти молишся, ніби прийде якась допомога

Гей, гей, вона буде танцювати на наших могилах, коли ми помремо і не буде

Ми з тобою ми не домовлялися про самогубство, ми не хотіли вмирати

Але ми дивимося на стіну, маленька люба, поки вантажівки з хімікатами проїжджають

Ця відчайдушна імітація невинності

Ті останні кілька днів у Джонстауні нічого не з’ясували

Гей, гей, я слухаю, як ти молишся, ніби прийде якась допомога

Гей, гей, вона буде танцювати на наших могилах, коли ми помремо і не буде

Тепер під килимами, поза м’якими клітинами

У цих злочинах пристрасті вона живе оголеною правдою

І ця лють — лише частина, і цей грім — лише частина

Бажання — це лише частина, тріскається лід, розколюваний камінь

Гей, гей, я слухаю, як ти молишся, ніби прийде якась допомога

Гей, гей, вона буде танцювати на наших могилах, коли ми помремо і не буде

Гей, гей, до дня самогубців, сліпий помиляється

Гей, гей, вона буде танцювати на наших могилах, коли ми помремо і не буде

Коли діти вивчають світ, ми побудували стіну з піску

Уздовж пляжу ми важко працювали голими руками

Ми працювали, поки сонце не зайшло під хвилі

І приплив накотився, бризнувши, змив стіну

Як ми скажемо людям у білих халатах

Гарненького потроху?