The Ash Grove - Nana Mouskouri

Yn Nyffryn Llwyn Onn draw mi welais hardd feinwen

A minnau’n hamddena 'rol byw ar y don;

Gwyn ewyn y lli oedd ei gwisg, a disgleirwen

A’r glasfor oedd llygaid Gwen harddaf Llwyn Onn.

A ninnau’n rhodiana drwy’r lonydd i’r banna,

Sibrydem i’n gilydd gyfrinach byd serch;

A phan ddaeth hi’n adeg ffarwelio a’r wiwdeg,

Roedd tannau fy nghalon yng ngofal y ferch.

[Down yonder green valley where streamlets meander

When twighlight is fading I pensively rove;

Or at the bright moontide in solitude wander,

Amid the dark shades of the lonely Ash Grove;

'Twas there, while the blackbird was cheerfully singing,

I first met that dear one the joy of my heart!

Around us for gladness the bluebells were ringing,

Ah!

then little thought I how soon we should part.]

Cyn dychwel i borthladd wynebwn y tonnau,

Ond hyfryd yw’r hafan 'rol dicter y don;

Bydd melys anghofio her greulon y creigiau--

Un felly o’wn innau 'rol cyrraedd Llwyn Onn.

A thawel mordwyo wnaf mwyach a Gwenno

Yn llong fach ein bwthyn a hi wrth y llyw;

A hon fydd yr hafan ddiogel a chryno

I’r morwr a’i Wenno tra byddwn ni byw.

[Still glows the bright sunshine o’er valley and mountain,

Still warbles the blackbird its note from the tree;

Still trembles the moonbeam on streamlet and fountain,

But what are the beauties of Nature to me?

With sorrow, deep sorrow, my bosom is laden,

All day I go mourning in search of my love!

Ye echoes!

oh tell me, where is the sweet maiden?

«She sleeps 'neath the green turf down by the Ash Grove."]

Там у долині Ллвін Онн я побачив прекрасну медоносну бджолу

Коли я розслаблюю свою роль на хвилі;

Її сукня була біла піно-біла й блискуча

А блакитними були очі найкрасивішої Гвен Ллвіна Онна.

Коли ми йдемо провулками до гурту,

Усі вони шепочуть таємницю світу кохання;

І коли прийшов час прощатися,

Струни мого серця були в опіці дівчини.

[Внизу там зелена долина, де петляють струмки

Коли сутінки згасають, я задумливо блукаю;

Або при яскравому місячному припливі на самоті блукати,

Серед темних тіней самотнього Ясеневого гаю;

Був там, коли дрозд весело співав,

Я вперше зустрів це, радість мого серця!

Коло нас від радості дзвеніли дзвіночки,

Ах!

тоді я не думав, як скоро ми повинні розлучитися.]

Перед поверненням до порту ми зустрічаємося з хвилями,

Але милий пристанище хвилі гніву;

Солодке забуде жорстокий виклик скель...

Однією з них є моя роль у досягненні Ллвіна Онна.

І я більше не буду спокійно орієнтуватися і Гвенно

На маленькому кораблі нашого котеджу з нею за штурвалом;

І це буде надійний і лаконічний притулок

Моряк і його Венно, поки ми живемо.

[Ще світить яскраве сонце з долини й гори,

Досі дрозд відмовляє від дерева свою ноту;

Ще тремтить місячний промінь на струмок і фонтан,

Але що для мене краси природи?

Смутком, глибоким смутком, моє лоно обтяжене,

Цілий день ходжу в жалобі в пошуках свого кохання!

Відлуння!

о, скажи мені, де мила панна?

«Вона спить під зеленим дерном біля Ясеневого гаю».]