Знамя Над Тобой - Монгол Шуудан

Что тут творится.

Прости меня боже!

Я перекрестил вашу всю благородь.

И кое-кто с нами вроде схлестнулся наверно.

Куда не взгляни, мясорубка похоже.

Я что-то воткнул наугад в чью-то плоть.

Мои прогибаются.

Дело я чувствую скверно.

Грязной земле отдай свое тело.

Душу огню придется предать.

Что ж, анархист-дурачек, ты с собою наделал?

Совесть свою утопил ты в стакане,

А пламя придется опять разжигать.

И что бы как прежде висело чёрное знамя

Над тобой!

Над тобой!

Над тобой!

Над тобой!

Сидели и квасили водку с какавом.

Уж дело до рукоприкладства дошло.

И тут атаманша рванула сиреневый тельник.

Крикнула хрипло, стреляя наганом:

«Напасть нам на город время пришло!

Томится в тюрьме мой дружок — террорист и подельник.»

«Да их слишком много!».

Все стали боятся.

Она ж как всегда отрубила: «Плевать!»

И стала по-дьявольски страшно она напиваться.

Правду свою утопила в стакане,

А пламя придется тебе разжигать.

И что б как всегда не провисло чёрное знамя

Над тобой!

Над тобой!

Над тобой!

Над тобой!

Спорить с ней было уже бесполезно.

Что с пьяной бабы уж нечего взять.

Чья голова тут уже не имеет значенья.

Дружка уж давно утопили, известно.

За мертвых придется опять воевать.

Громи же своих и чужих с ожесточеньем.

На землю летели кровавые капли.

Мы все убегали, от страха крича.

Маруся была кривая как сабля.

Маруся по пьяни рубила с плеча.

Она как безумство медузы Горгоны.

Взглянув на неё я окаменел.

Последнего мне не хватила патрона

Что бы пристрелить её.

Я не успел.

Що тут діється.

Вибач мені боже!

Я перехрестив вашу всю благородь.

І  дехто з нами начебто схльоснувся напевно.

Куди не поглянь, м'ясорубка схоже.

Я щось встромив навмання в чиюсь плоть.

Мої прогинаються.

Справу я відчуваю погано.

Брудній землі віддай своє тіло.

Душу вогню доведеться зрадити.

Що ж, анархіст-дурник, ти з собою наробив?

Совість свою втопив ти в склянці,

А полум'я доведеться знову розпалювати.

І що би як раніше висів чорний прапор

Над тобою!

Над тобою!

Над тобою!

Над тобою!

Сиділи і квасили горілку з какавом.

Вже справа до рукоприкладства дійшла.

І тут отаманша рвонула бузкову тельницю.

Крикнула хрипко, стріляючи наганом:

«Напасти нам на місто час настав!

Томиться у в'язниці мій дружок — терорист і подільник.»

«Так их надто багато!».

Усі стали бояться.

Вона ж як завжди відрубала: «Плювати!»

І стала по-диявольськи страшно вона напиватися.

Правду свою втопила у склянці,

А полум'я доведеться тобі розпалювати.

І що б як завжди не провиснув чорний прапор

Над тобою!

Над тобою!

Над тобою!

Над тобою!

Сперечатися з нею було вже марно.

Що з п'яної баби вже нічого взяти.

Чия голова тут уже не має значення.

Дружка вже давно втопили, відомо.

За мертвих доведеться знову воювати.

Громи ж своїх і чужих із жорстокістю.

На землю летіли криваві краплі.

Ми все втікали, від страху кричачи.

Маруся була крива, як шабля.

Маруся по п'яні рубала з плеча.

Вона як безумство медузи Горгони.

Поглянувши на неї я скам'янів.

Останнього мені не вистачила патрона

Що б пристрелити її.

Я не встиг.