La Guerra Di Piero - Modena City Ramblers, Piero Pelù

Dormi sepolto in un campo di grano

non è la rosa non è il tulipano

che ti fan veglia dall’ombra dei fossi,

ma sono mille papaveri rossi.

Lungo le sponde del mio torrente

voglio che scendano i lucci argentati

non più i cadaveri dei soldati

portati in braccio dalla corrente.

Così dicevi ed era d’inverno

e come gli altri verso l’inferno

te ne vai triste come chi deve

il vento ti sputa in faccia la neve.

Fermati Piero, fermati adesso,

lascia che il vento ti passi un po' addosso,

dei morti in battaglia ti porti la voce,

chi diede la vita ebbe in cambio una croce.

Ma tu non lo udisti e il tempo passava,

con le stagioni a passo di giada

ed arrivasti a varcar la frontiera

in un bel giorno di primavera.

E mentre marciavi con l’anima in spalle

vedesti un uomo in fondo alla valle,

che aveva il tuo stesso identico umore,

ma la divisa di un altro colore.

Sparagli Piero, sparagli ora

e dopo un colpo sparagli ancora,

fino a che tu non lo vedrai esangue

cadere in terra, coprire il suo sangue.

E se gli spari in fronte o nel cuore

soltanto il tempo avrà per morire,

ma il tempo a me resterà per vedere,

vedere gli occhi di un uomo che muore.

E mentre gli usi questa premura,

quello si volta ti vede, ha paura

ed imbracciata l’artiglieria

non ti ricambia la cortesia.

Cadesti a terra senza un lamento

e ti accorgesti in un solo momento

che il tempo non ti sarebbe bastato

a chiedere perdono per ogni peccato.

Cadesti a terra senza un lamento

e ti accorgesti in un solo momento

che la tua vita finiva quel giorno

e non ci sarebbe stato ritorno.

Ninetta mia crepare di maggio

ci vuole tanto, troppo coraggio.

Ninetta bella dritto all’inferno

avrei preferito andarci d’inverno.

E mentre il grano ti stava a sentire,

dentro le mani stringevi il fucile,

dentro la bocca stringevi parole

troppo gelate per sciogliersi al sole.

Dormi sepolto in un campo di grano,

non è la rosa non è il tulipano

che ti fan veglia dall’ombra dei fossi,

ma sono mille papaveri rossi.

Ти спиш закопаний у пшеничному полі

це не троянда, не тюльпан

що стежить за тобою з тіні ровів,

але це тисяча червоних маків.

По берегах мого потоку

Я хочу, щоб срібні щуки впали

немає більше трупів солдатів

несе на руках течія.

Так ти сказав, і була зима

і як інші до пекла

ти йдеш сумний, як хто мусить

вітер плює снігом у обличчя.

Зупинись П'єро, зупинись зараз,

нехай вітер трохи повіє над тобою,

ти приносиш голос мертвих у битві,

той, хто віддав своє життя, мав хрест в обмін.

Але ти цього не чув і час минув,

з порами року в нефритовому кроку

і ви прийшли перетнути кордон

в прекрасний весняний день.

А поки ти марширував із душею на плечах

ти побачив людину на дні долини,

хто мав такий самий настрій, як і ти,

але уніформа іншого кольору.

Стріляйте в нього, П'єро, стріляйте в нього зараз

і після одного пострілу вистріли в нього знову,

поки не побачиш його безкровним

впасти на землю, залити його кров'ю.

А якщо вистрілити йому в лоб або в серце

він тільки встигне померти,

але мені залишиться час, щоб побачити,

бачити очі вмираючого.

І поки ти користуєшся цією турботою,

він обертається і бачить тебе, він боїться

і взявшись за артилерію

не повертає ввічливості.

Ти без стогону впав на землю

і ви помітили в одну мить

цього часу тобі не вистачить

просити прощення за кожен гріх.

Ти без стогону впав на землю

і ви помітили в одну мить

що твоє життя обірвалося того дня

і не було б повернення.

Моя Нінетта помре в травні

потрібно багато, занадто багато сміливості.

Прекрасна Нінетта прямо в пекло

Я б волів туди поїхати взимку.

І поки пшениця тебе слухала,

в руках ти тримав пістолет,

в рот ти стискав слова

занадто морозний, щоб танути на сонці.

Ти спиш закопаний на кукурудзяному полі,

це не троянда, не тюльпан

що стежить за тобою з тіні ровів,

але це тисяча червоних маків.