La Ruiseñora (Coplerías) - Miguel Poveda

En la taberna del Tres de Espadas

Entre guitarras y anís de mora

Cómo cantaba de madrugada

Por soleares La Ruiseñora

Se acabó lo que se daba

Le dijo Paco Olivares

Y la llevó hasta el altar;

Y ella que lo camelaba

Se puso blanca de azahares

Y nunca volvió a cantar

Pero Paco, antes del año

Empezó a volver de día

Y a beber sin ton ni son;

Y mordiendo el desengaño

La flamenca repetía

En los hierros del balcón

¿qué te pasa Ruiseñora?

Que tengo un nío de pena

Y celos en la garganta

Que hasta el corazón me llora

Por seguiriyas, por soleares

Y por tarantas

¿Qué sombra lo tiene esclavo?

¿De qué rumbo maldecío

Viene este dolor de clavo

Que me desbarata el sentío?

¿Dónde está el agonizante

Que entre la noche y la aurora

Se mueve cantando un cante

Mejor que La Ruiseñora?

Al Tres de Espadas corrió celosa

Con la carita despavoría

Y vio a su Paco que con la Rosa

En una mesa se divertía

Subió derecha al tablao

Aquí está La Ruiseñora

Para lo que gusten mandar;

¡lo de ese y yo se ha acabao

Vuelvo a ser la cantaora

Con que vamos a cantar!

Pues se va a cumplir tu suerte

Y al relámpago de un tiro

El café se iluminó

Ella vio llegar la muerte

Y en el último suspiro

De este modo le cantó…

Dios te ampare, Ruiseñora

Campanas doblen

Por el silencio de tu garganta;

Y recen por su cantaora

Las seguiriyas, las soleares

Y las tarantas

De un soplo me has apagao

La lámpara de la vida

Mira qué bien has pagao

Lo que yo a ti te quería

¿Dónde está el agonizante

Que entre la noche y la aurora

Se muere cantando un cante

Mejor que La Ruiseñora?

У таверні «Трійка мечів».

Між гітарами та ожиновим анісом

як він співав на світанку

Для Soleares La Ruiseñora

Те, що дали, закінчилося

— сказав йому Пако Оліварес

І він повів її до вівтаря;

І та, що дражнила його

Вона побіліла з апельсиновими квітами

І він більше ніколи не співав

Але Пако, до року

почав повертатися в той день

І пити без рим і розуму;

І кусає розчарування

— повторила жінка фламенко

У залізних гратах балкона

Що не так, Соловей?

У мене дитина горя

І ревнощі в горлі

Що навіть моє серце плаче

Для сегуірій, для солеарес

І для таранти

Яка тінь у нього раб?

Який курс я проклинаю

Цей біль у нігтях з’являється

Що ламає моє почуття?

Де вмираючий

Що між ніччю і світанком

Він рухається, співаючи пісню

Краще, ніж Соловей?

Трійка мечів заздрила

З переляканим обличчям

І вона побачила свого Пако, який з Розою

За столом він розважався

Він піднявся прямо до таблао

Ось і Соловей

За те, що вони люблять посилати;

ця річ і я закінчилися

Я знову співак

З чим ми будемо співати?

Що ж, ваша удача збудеться

І в блискавки пострілу

Кафе засвітилося

Вона бачила прихід смерті

І на останньому подиху

Таким чином він співав йому…

Поможи тобі Бог, Соловейко

дзвонять дзвони

За мовчання твого горла;

І моліться за свого співака

Сігуірії, солеари

і таранти

Вдихнувши ти мене відключив

світильник життя

Подивіться, як добре ви заплатили

Що я тебе любив

Де вмираючий

Що між ніччю і світанком

Він помирає, співаючи пісню

Краще, ніж Соловей?