La nuit douce d'Alice - Michel Delpech

Le vent joue avec la branche

De l’orme qui se penche vers sa fenêtre

Ça lui rappelle ses petits

Leurs rires sur les balançoires

Son regard pour ailleurs

S’amuse à suivre le vol fou d’un rouge-gorge

Le plus clair de son temps

Elle le passe à accepter le soir

Sur ses accoudoirs de dentelle

Ses mains sèches se reposent des lessives

Et des mouchoirs en drap de lin

Que les chagrins lui ont fait pétrir

Ses mains aux veines si bleues

Petits fleuves qui se jettent dans ses silences

La résument et la raisonnent

Il n’est plus temps de s’attendre au pire

Maintenant les choses sont paisibles

Aussi paisibles que l’homme, là, qui jardine

S'évanouit la mauvaise herbe

Quand la nuit douce descend sur le parc

Les souvenirs qui surnagent

C’est les nuages, là-bas, qui moutonnent

Coton sur l’arbre de Noël

Brume sur l'étang où l’attend la barque

Ses rêves, ils s'économisent

Ils ne courent plus si loin sur la colline

Ses caprices se limitent à

Une bonne âme qui lui épluche une poire

Sa mémoire à la dérive

Lui souffle «C'était quoi, cette guerre, déjà ?»

Et moi, j’espère par-dessus tout

Que je s’rai là pour lui dire au revoir

Ses pensées n’ont plus de flot

C’est juste des petits pas de porcelaine

Et elle assemble le meilleur

Comme on rentre les fleurs par grand froid

Maintenant tout est simple

Comme quand ses pièces sont faites, sa vaisselle propre

Et qu’elle respire la maison

Les yeux fermés, seule dans le noir

Вітер грає гілкою

В’яза, що схиляється до свого вікна

Це нагадує йому його дітей

Їхній сміх на гойдалках

Його погляд в іншому місці

Розважайтеся після шаленого польоту малиновки

Більшу частину свого часу

Увечері вона витрачає це на прийом

На його мереживних підлокітниках

Його сухі руки відпочивають від білизни

І лляні хустки

Щоб печалі змусили його місити

Його руки з синіми жилами

Маленькі річки, що впадають у її тишу

Підведіть підсумок і обґрунтуйте

Вже не час чекати гіршого

Зараз все спокійно

Такий же мирний, як чоловік, там, який садить

Знемагає бур’ян

Коли тиха ніч спускається на парк

Спогади, що пливуть

Це хмари там, та піна

Бавовна на ялинці

Туман на ставку, де чекає човен

Його мрії вони рятують себе

Вони вже не бігають так далеко в гору

Його примхи обмежуються

Добра душа, що лущить йому грушу

Його пам'ять пливе

Він шепоче: "Що це була знову війна?"

І сподіваюся понад усе

Що я буду там, щоб попрощатися

Його думки втратили свій потік

Це лише порцелянові сходинки

І вона збирає найкраще

Наче ми приносимо квіти в холод

Тепер все просто

Як і коли його шматки готові, його посуд чистий

І вона дихає будинком

Заплющені очі, один у темряві