Richter: The Tartu Piano - Max Richter

Подходит сумрак, в мире все сливая,

Великое и малое в одно…

И лишь тебе, моя душа живая,

С безмерным миром слиться не дано…

Единая в проклятии дробления,

Ты в полдень — тень, а в полночь — как звезда.

И вся в огне отдельного томленья,

Не ведаешь покоя никогда…

Нам божий мир — как чуждая обитель,

Угрюмый храм из древних мшистых плит,

Где человек, как некий праздный зритель,

На ток вещей тоскующе глядит…

Підходить сутінок, у світі все зливаючи,

Велике і маленьке в одне…

І тільки тобі, моя душа жива,

З безмірним світом злитися не...

Єдина в прокляття дроблення,

Ти — опівдні — тінь, а опівночі — як зірка.

І вся в вогні окремого томлення,

Не знаєш спокою ніколи...

Нам божий світ— як чужа обитель,

Похмурий храм із стародавніх мохистих плит,

Де людина, як якийсь пустий глядач,

На струм речей сумно дивиться…